За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Книжка Ганни Осадко “Чарівний глечик”. Фейсбук-сторінка Ганни Осадко
Письменниця й художниця з Тернополя Ганна Осадко видала для дітей книжку про Трипілля "Чарівний глечик".
В інтерв’ю Суспільному авторка розповіла, що головні герої твору Зоряна та Ярко переносяться на шість тисяч років у минуле й опиняються у справжньому трипільському поселенні. Діти стають свідками й учасниками щоденних турбот місцевих жителів та ліплять особливий чарівний глечик, який допомагає їхнім татам повернутися з небезпечного полювання.
Проілюстрував видання Володимир Штанко.
Ілюстрації до книжки “Чарівний глечик”. Фейсбук-сторінка Ганни Осадко"Сучасний український нон-фікшн — це просто знахідка"
– "Чарівний глечик" — книжка, яка занурює у трипільську культуру. Як Ви самі зацікавилися нею? Як виникла ідея написати саме про часи трипільців?
От уже кілька років я читаю лише нон-фікшн.Документальна література, документалістика — твори художньо-публіцистичних, науково-художніх і художньо-документальних жанрів, в основу яких покладено документальні матеріали, подані повністю або частково чи відтворені у вигляді вільного викладу. Ну, якось так з віком трапилося, що з часом переситилася "художкою" і зрозуміла, що всі сюжети насправді уже проговорені та "немає нічого нового під сонцем". Хтозна, може, колись це і зміниться (особисто для мене), та зараз маємо те, що маємо. Отож, сучасний український нон-фікшн — це просто знахідка! Стільки нових авторів і стільки цікавезних тем! Оскільки я завжди була страшенно допитлива, то просто купаюся зараз у всіх тих карколомних фактах. Донька завжди жартувала: "Ти, мамо, просто джерело непотрібної цікавої інформації!" Ну, як непотрібної, потрібної, насправді.
Ганна Осадко, письменниця, художниця, ілюстраторка книг, член НСПУ, кандидат філологічних наук України. Фейсбук-сторінка Ганни Осадко
– Тішить, що ринок українського нон-фікшн розширюється й останнім часом з'являються дитячі книги такого штибу. Одна з них — Ваша дитяча книжка про Трипілля. Чому саме про цю епоху?
Змалку цікавлюся історією, особливо отією, давньою, від якої залишилися лише артефакти. І завжди мала неабиякі сентименти власне до "міфічної, Золотої Епохи" — Трипілля. Ми ж так мало про неї знаємо! Мабуть, головним поштовхом до написання стала мандрівка, яку здійснила кілька років тому. Тоді випадково потрапила на місце поселення трипільців поблизу Чорткова. Мене супроводжував фаховий історик, тому збирання черепочків, посуду, розбитого 6 тисяч років тому, перетворилося просто на магічний ритуал! Я фізично відчувала, як тисячоліття тому на цьому пагорбі над рікою жили невідомі мені люди, як жінки розпалювали печі й ліпили свій посуд, а потім розписували його незвичними візерунками. Як їхні чоловіки ходили на полювання і поверталися до рідної домівки зі здобиччю. Їх чекав вогонь і їхні діти бавилися на площі біля давнього храму… Тоді я засіла за книги й підручники, за рукописи і карти. Все це повторила словами "для дітей", перетворила наукові факти на цікаву, динамічну, пригодницьку історію.
Ганна Осадко організовує майстерклас ліплення з пластиліну. Фейсбук-сторінка Ганни Осадко"У семирічному віці мріяла бути далекобійницею"
– Головна героїня Зорянка мріє стати археологом. А Ви пам'ятаєте, ким хотіли бути в семирічному віці? Чи було бажання стати археологом?
У семирічному віці я мріяла бути… далекобійницею! А що, їдеш собі на вели-и-и-и-икій машині у дале-е-е-е-екі краї! Краса! Пригоди на кожному кроці! Ну дуже вже це мене захопило! Але мама миттєво обламала мій ентузіазм: "А що ти робитимеш, Аню, як твоя фура поламається на трасі? " — "Ееееее… Буду плакати…" Тому з кар'єрою далекобійниці довелося розпрощатися.
А наступною мрією про ідеальну професію була, власне, археологія. Потім, щоправда, ближче до закінчення школи, я вирішила стати письменницею і художницею, аби люди від моїх книжок літали, а від картин одужували. Але це аж ніяк не шкодило моєму захопленню історією. Ба, більше, — з часом ми навіть купили металошукач і робили з ним вилазки глухими партизанськими лісами Бережанщини. Та, направду, асортимент артефактів мене там не вражав — лише іржаві гільзи. Не люблю метал у землі. Він мені нагадує про війну. Про руйнації. Про смерть. Зовсім інша справа глина. Вона — про життя і тривання. Про дім і дітей. Про Любов.
Тарелі, які розмалювала Ганна Осадко. Фейсбук-сторінка Ганни Осадко"Душі не змінюються. Змінюються гаджети й антураж"
– Чи хотіли б Ви самі потрапити у минуле, у часи трипільців чи, можливо, в іншу еру?
Ну, позаяк я досі страшенно допитлива, то залюбки зазирнула б у минуле. Ненадовго, звісно, отак, суто переконатися, що все, що ми собі навигадували про ту чи іншу епоху, все, що ми оточили нашим інтелектуальним туманом зверхності, не зовсім так і було, чи зовсім не так було.
Бо сучасні ми — надто самовпевнені, мовляв, усі розуми поїли і ось такі поважні вінці природи, а наші предки — примітивні й недолугі. Ха-ха, нам ще у них вчитися і вчитися, насправді. Люди не змінюються. Їхні душі не змінюються. Змінюються гаджети й антураж. Все інше — вічне.
Сторінки книжки Ганни Осадко “Чарівний глечик”. Фейсбук-сторінка Ганни Осадко
– У книжці є промовиста фраза: "Археологія — це як збирати пазли! Довго, складно, але так захопливо! Фрагмент до фрагмента, часточка до часточки, а в результаті — справжня картина". Як Ви складали пазли свого знання української історії? І наскільки важливо дітям пізнавати історію України через художні книжки?
Знати історію — справді надважливо. Це — база. Це важливіше, до речі, ніж знати хімію чи фізику (я от не знаю, і нічого, живу якось). Без знання своєї історії люди перетворюються на… ряску? На крихітні рослинки, що не тримаються коренем за ґрунт. Багато її, отої ряски мацьопої, яка не знає, хто вона і звідки. Багато таких людей без роду-племені, для яких найдавніша родина — це дідусь. Та і як його по-батькові, вони теж не знають. А люди без пам'яті — найслабші. За ними — лише порожнеча.
Тому знати історію, цікавитися, хто ми, звідки прийшли і куди прямуємо, — мегаважливо. Ну так, звісно, наївно говорити, що українці — прямі нащадки трипільців чи скіфів, чи сарматів, але ж… Але ж вони нікуди не поділися, вони залишилися в нас, якась їхня частинка, нехай невелика, та важлива. Погляньте лише на трипільське письмо, на їхні піктограми — саме такими символами ми досі розписуємо наші писанки! Чи народні замовляння, найдавніші пісні! Відчуваєте в них дух нашого народу? Отож бо й воно!
Ганна Осадко, авторка книжки “Чарівний глечик”. Фейсбук-сторінка Ганни Осадко
"Мрію облаштувати у своєму селі власну гончарну майстерню"
– Чи самі Ви ліпили глечик, як і герої книжки? Можливо, так само із трипільськими символами?
Ой, так, ліпила! І це була якимось чином схожа історія, яку я описала в книжці. Глина, щоправда, не вивела мого покійного чоловіка із поля бою, та вона дивним чином потрошки, помаленьку виводила мене із затяжної депресії після похорону і батьків, і Сашка. Спочатку сестра подарувала мені на день народження сертифікат на майстер-клас із глини, а потім я потрапила на мистецьку резиденцію у Красногруду, де до моїх послуг була справжня величезна майстерня із двома муфельними пічками! Отам вже я наліпилася! Це просто неймовірна психотерапія і справжня магія дотульності, коли береш у руки шматок глини і вона оживає.
Скажу навіть більше, відтоді мрію облаштувати у своєму селі власну гончарну майстерню. Звісно, мені ще бракує вмінь самотужки все обладнати, але ж не святі горщики ліплять!
Ганна Осадко, письменниця й художниця. Фейсбук-сторінка Ганни Осадко
"Ілюстрації "Чарівного глечика" — це глибоке проникнення в епоху"
– Ця книжка — чудова мандрівка у часи трипільців ще й за допомогою розкішних ілюстрацій Володимира Штанка. На Вашу думку, чи ілюстратору вдалося точно передати дух епохи?
Ілюстрації Володимира Штанка — моя давня і глибока любов! Я працювала з усіма дитячими книгами Кіплінга, які ілюстрував Володя, і не могла навіть мріяти, що колись він візьметься малювати і для мене!
Ілюстрації Володимира Штанка. Фейсбук-сторінка Ганни Осадко
Його ілюстрації "Чарівного глечика" — це глибоке проникнення в епоху: тут відтворено і одяг того часу, і піктограми, і зображення будинків, і самого трипільського селища. Тут і домашні тварини того часу, і знаряддя, і печі, і сам чарівний глечик! Справді, у мене виникло враження, що Володя Штанко таки має машину часу і підгледів, як саме воно все було в ті сиві часи.
Ганна Осадко під час подорожей. Фейсбук-сторінка Ганни Осадко
Нагадаємо, Ганна Осадко працює літературним редактором, художником-ілюстратором і маркетологом в одному з тернопільських видавництв. За час роботи у видавництві проілюструвала понад 60 художніх книг, написала та видала п'ять збірок поезії та малої прози, а також 15 дитячих книжок.
