За інформацією: Суспільне Вінниця.
Євгенія Кухар. Суспільне Вінниця
Директорка школи й вчителька історії Ірина Савчук розповіла, що історія села бере початок із кінця XIV століття. За її словами, під час Другої світової будинки у селі були зруйновані, а людей виселили до сусідніх громад. Два роки Вуйна перебувала в окупації.
"Село звільнили в ніч з 6 на 7 березня 1944 року. І 9 березня рішенням Верховної ради Української Радянської Соціалістичної Республіки було перейменоване. Село називалося Вуйна від "вуйка". І ось так, напевне, стало поштовхом, що звідси вигнали нацистів і перейменували на Переможнянське, а пізніше у 50 роках було село Перемога", — розповіла Ірина Савчук.
Ірина Савчук. Суспільне Вінниця
За її словами, назва села була символічною тоді і символічна тепер. Бо нині вже інші хлопці з Перемоги боронять країну від російських військових. На фронті дев’ятнадцятеро воїнів з села.
Пам’ятний знак на честь полеглих оборонців села. Суспільне Вінниця
Серед них військовослужбовець Дмитро. З перших днів повномасштабного вторгнення чоловік пішов захищати Україну. Його мама Валентина Панчук розповіла, що сина надсилає з фронту фото й відео.
"Мені хотілося знати, як він там, як обстановка, що їсть. Мені дуже важко, але ці його відео, фото мені душу заспокоюють, наче я із ним розмовляю, дивлюся на нього", — розповіла Валентина Панчук.
Церква у селі Перемозі. Суспільне Вінниця
З її слів, попри те, що Дмитро був знятий із військового обліку за станом здоров’я, все ж вирішив піти воювати. Він сказав матері: "Я з Перемоги і хочу нести перемогу по всій Україні". Нині він командир роти, воює на Донеччині.
"С Зараз там важка ситуація, то ми вже тільки смсками переписуємося. Ми надіємося і віримо, що він до нас у Перемогу повернеться із перемогою. Всі чекаємо його. Дуже сумую, дуже чекаю. Багато таких синів. Всі мами, дружини, діти переживають", — розповіла Валентина Панчук.
Пам’ятні дошки на честь полеглих у війні жителів Перемоги. Суспільне Вінниця
П’ятеро військових із села нині демобілізовані, троє вважаються зниклими безвісти. З 2014 року загинули троє односельців, розповіла Ірина Савчук. Для їхнього вшанування у Перемозі встановили пам’ятний знак та меморіальні дошки на фасаді школи, де навчалися захисники.
"Першим, хто загинув не лише у нашому селі, а й в районі — 19 липня 2014 року Володя Чорноус, лейтенант. Він захищав Донецький аеропорт. У тому ж році в серпні — Іловайськ. З нього не вийшов лейтенант Саша Лобжин. Під час "повномасштабки" загинув у березні Руслан Іваненко", — сказала Ірина Савчук.
Село Перемога. Суспільне Вінниця
Батьки полеглого 24-річного Олександра Лобжина працюють у школі: мама викладає зарубіжну літературу, тато — фізику та математику. Вони розповіли, що біль від втрати не минає, але сили дає робота з дітьми. Обоє виховують у школярах любов до України — так, як виховували свого Сашка. Мрія у подружжя лише одна — аби інші хлопці із Перемоги повернулися з війни живими й неушкодженими.
"Для нас перемога буде — щоб діти не гинули. Щоб закінчилася війна", — сказала мати загиблого бійця Алла Лобжина.
Працівники школи плетуть маскувальну сітку. Суспільне Вінниця
У школі діти разом із вчителями плетуть маскувальні сітки.
"Наші сітки із села Перемога і зарядженні на перемогу", — сказала педагогиня-організаторка Ірина Репневська.
"Я їхала з Бердичева, і хлопці військові зупинили на блокпості й питають, куди. А я кажу — Перемога. А вони: "Що, правда?". А я кажу, що ні, в село таке. А з Києва їду, кажу водієві: "Станьте тут, в Перемозі". І він каже: "Ми вже всі хочемо зупинитися в перемозі". Отака от асоціація", — розповіла Ірина Савчук.
Табличка з назвою села. Суспільне Вінниця
Місцеві вірять: колись ця назва стане символічною не лише для їхнього села, а й для всієї України.
Жителька села Аліна. Суспільне Вінниця
"Чекаємо на перемогу всі разом. З Днем Незалежності, Україно! Нехай ти будеш вільна та щаслива!", — сказала другокласниця Аліна.
