Насправді подія, з якої розпочиналася у Романові чергова сесія селищної ради від 19 квітня, мала бути в епіцентрі уваги всієї громади.
На весь Романів, а можливо, й ще гучніше і ще більш масштабно мали б прозвучати ті скупі слова, якими зазвичай супроводжують церемонію нагородження близьких та рідних героїв, що віддали свої життя у ході нинішньої війни із ненависним ворогом.
Цього разу в урочистій обстановці, за присутності депутатів Романівської селищної ради, загалом майже сотні романівчан, державні нагороди вручали рідним та близьким шести героїв, які стали на захист України і полягли у боях із рашистами. Рідні Миколи Блиндюка, Олександра Осташевського, Юрія Трубія, Віктора Ступака та Сергія Бондара отримали ордени «За мужність» ІІІ ступеня, якими Президент України відзначив подвиг загиблих романівчан. А тепер вже колишнього Романівського голову Володимира Савченка відзначено медаллю «Захиснику Вітчизни», і його дружина Валентина Петрівна також отримала нагороду у залі Романівської селищної ради.
Відео дня
Хотілося б більше, і віриться, щоб це «більше» невдовзі було сказано. Адже час невмолимо віддаляє нас від того трагічного дня, коли наші герої востаннє у своєму житті могли усміхнутися сонцю, згадати про рідних, про сім’ю, а хтось неодмінно планував після перемоги зробити ще дуже багато. Час віддаляє нас від моменту загибелі наших воїнів-земляків, і потроху та поступово про нього забувають. Якраз цього дуже не хотілося б. П’ятеро із шести героїв, рідним та близьким яких 19 квітня 2024-го року вручалися нагороди, загинули на Харківщині. Володимир Савченко поліг під час ракетного удару на Донеччині. Четверо із шести служили у підрозділах уславленої та легендарної Житомирської 95-ї бригади десантно-штурмових військ України. Один (Віктор Ступак) пішов у вічність як військовослужбовець 30-ї моторизованої бригади ім. Князів Острозьких, а Володимир Савченко назавжди залишиться солдатом 26-ї Бердичівської артилерійської бригади. Це сухі, майже протокольні факти, які були оприлюднені у сесійному залі Романівської селищної ради перед тим, як вручити батькам, дружинам та дітям полеглих воїнів високі бойові відзнаки.
Далі – має бути. Пам’ять про воїнів-героїв, які поклали своє життя задля свободи і незалежності нашої країни, має стати священною. Адже саме так зазвичай люди ставляться до своїх рятувальників, які ціною свого здоров’я і навіть життя забезпечили мир, спокій, свободу і можливість жити, працювати за нашими українськими законами, традиціями, правилами та заповітами предків. У нас ще буде вдосталь часу над цим подумати, але пора розпочинати робити це вже зараз, аби пам’ять про наших захисників і героїв, які віддали свої сили, здоров’я і навіть життя, була повноцінною, змістовною, щирою і невмирущою. Окрім алеї героїв, розташованої на центральній площі Романова, у селах і селищах громади встановлюються меморіальні дошки на честь полеглих романівчан. На кладовищах над могилами полеглих захисників майорять прапори як символи слави, доблесті і жертовності воїнів, які до останнього подиху захищали матір-Україну. А ось у селі Ягодинка, у приміщенні Ягодинського центру культури та дозвілля, зовсім нещодавно оформлено та відкрито куточок пам’яті на честь односельчан, які загинули у боях із російським загарбником. До честі жителів села слід зауважити, що до створення такого куточка долучилися декілька односельчан, але те, що таке місце у так званому публічному просторі з’явилося, важить дуже багато.
Звісно ж, найкращим символом пам’яті про наших воїнів-захисників, які загинули у війні проти жорстокого і ницого ворога, має стати перемога. У новому, мирному і вочевидь щасливому житті полеглих героїв пам’ятатимуть дуже довго. Бо ж ціна миру, вартість волі, свободи та незалежності для нас стала аж занадто великою. Тому і вдячність людям, які поклали за це своє життя, має бути безмежною і величною. І такою вона буде!
