Неспокійна осінь цього року у Луцьку: сигнали повітряної тривоги розривають звичний шум і змушують поспішати у безпечне місце, читати новини, телефонувати рідним.
Тим часом природа живе за своїми незмінними законами. Дерева одягнулися в усі відтінки жовтого, вже й листя вкриває траву м’яким різнобарвним килимом, а сонце, ніби намагаючись надолужити згаяне, дарує нам останнє осіннє цьогорічне тепло.
У коротких перепочинках між повітряними тривогами міські парки знову оживають. Хтось з містян неквапливо блукає знайомими стежками, хтось зупиняється під деревами, аби помилуватися грою сонячного проміння. А комусь для щастя достатньо просто посидіти в тиші, дослухаючись до шелесту листя. Алеями прогулюються батьки з дітьми та пари, хлопчаки весело мчать на велосипедах, а дівчата збирають осінні букети.
Золоті монети-листочки – платня листопаду і нагадування про те, що половина осені вже минула. Поруч триває своє, особливе, життя природи. Птахи заклопотані щоденними турботами, тварини готуються до холодів, а дерева тихо прощаються зі своїм листям. Усе довкола підкоряється споконвічному ритму, якому немає діла до людських календарів, новин і тривог.
Осінній парк сьогодні – це значно більше, ніж просто місце для прогулянок. Це особистий острівець душевного спокою. Тут можна перевести подих і хоча б на мить повернути собі те відчуття звичайного життя, за яким ми всі так скучили.
Волинські Новини підготували невеликий фоторепортаж із осіннього парку. І нехай він хоч на кілька хвилин допоможе відволіктись від турбот, клопоту та важких думок.
Звісно, краса осені не здатна скасувати війну чи змусити забути про небезпеку. Проте вона нагадує про те, заради чого ми живемо, про ті моменти, які колись здавалися буденними. Можливо, тому цьогорічне осіннє золото є таким цінним.
Олександр ДУРМАНЕНКО
