За інформацією: Суспільне Запоріжжя.
Анатолій Котенко з дружиною вдома. Особистий архів Анатолія Котенка
Анатолій Котенко понад тридцять років працює директором Олексіївського опорного ліцею Смирновської сільської ради, що в Пологівському районі Запорізької області. У квітні 2023 року окупаційна влада його депортувала із рідного села та заборонила туди приїжджати протягом 20 років. Нині чоловік проживає на Дніпропетровщині та продовжує працювати в школі.
Свою історію Анатолій Котенко розповів Суспільне.
Окупація Смирновської громади почалася у квітні 2022 року. Коли ж росіяни підійшли до села Олексіївка, місцеві жителі протягом кількох днів намагалися стримувати колону військових, розповідає Анатолій Котенко:
"Третього квітня рухалася величезна колона. Група людей разом із головою сільради вийшли назустріч, пробували пояснити, що ми — мирні люди, ми не хочемо бачити окупантів, що ми не дозволяємо їм сюди проїжджати. Але зрозуміло, що колону, де 600 одиниць техніки, зупинити було неможливо. Тому після того, як командир цієї колони заявив, що або жителі пропускають, або він дасть наказ на відкриття вогню та постраждає все село, пройдуть, як кажуть, “вогнем і мечем”, тоді люди пропустили цю колону. Іншого виходу не було".
Анатолій Котенко. Суспільне Запоріжжя
У серпні 2022 року напередодні нового навчального року окупанти прийшли до Анатолія Котенка та запропонували очолити місцеву школу, працювати за російською програмою:
"Основний лейтмотив був, що “школа повинна працювати, діти повинні вчитися, це ваші діти, нікуди їм не дітися, їм треба знання". Але за російською програмою я працювати відмовлявся. Говорили, що ми будемо шкодувати, що втратили роботу, що приїдуть вчителі з Росії, з Пензенської губернії, яка є шефом Пологівського району. Ну і давили на відповідальність перед батьками, перед дітьми".
Загалом 11 разів окупанти приїжджали до Анатолія Котенка, і щоразу під час розмови емоційне напруження та тиск посилювався:
"Жодного разу вони не представлялися, жодного разу не показували документів, завжди були в балаклавах, озброєні й у формі російських Збройних сил чи їхніх спецформувань. І знову ж таки питали: “Чому не йдеш на роботу, чому не навчаєш, чому перешкоджаєш, де подів техніку комп’ютерну?” Чим далі, тим жорсткіше була позиція".
Олексіївський опорний ліцей до окупації. Особистий архів Анатолія Котенка
14 вересня 2022 року, коли окупанти вчергове приїхали до Анатолія Котенка, від розмов перейшли до прямих погроз — вбити і його, і дружину:
“Надвечір приїхали, відібрали телефони, ноутбуки, вивезли в степ, клацали за спиною затвором пістолета, питали, чому не повинні мене розстріляти, бо я співпрацюю з українською владою, веду уроки, підписую документи. Залишили нас в степу” Анатолій Котенко
У серпні 2023 року окупанти забрали в Анатолія Котенка та дружини українські паспорти, змусили їх написати заяву, що відмовляються від російського громадянства:
"І це з погрозами, з тим, що виселять, відвезуть до Василівки, що підете по мінному полю, а якщо вийдете, заберуть в армію, а дружина піде медсестрою в армію. Там і загинете. У мене єдиний документ, який був — це водійські права, а у дружини взагалі жодного з фотографією не було".
Анатолій Котенко каже, що попри тиск і погрози окупантів, залишався в селі, бо відчував відповідальність за колектив, учнів, які не виїжджали, та ліцей. Згодом росіяни внесли чоловіка до бази "невиїзних" людей з ТОТ:
"Не виїхала третина учнів, третина вчителів також залишилася, але на співпрацю в перший рік окупації жоден вчитель не пішов. Вони набрали маргіналів, які дуже-дуже далекі від освіти: читати, писати вмієш — значить, вчитель початкових класів. Табличку множення знаєш — значить, вчитель математики. Привезли з Криму директора, котрий був алкоголіком. Його місяць чи два потерпіли й звільнили самі ж".
Анатолій Котенко. Особистий архів Анатолія Котенка
У квітні 2023 року до Анатолія Котенка вчергове приїхали окупанти та повідомили, що він незаконно перебуває на території РФ, бо немає російського паспорта, тож його депортують та забороняють 20 років приїжджати в рідне село:
"Нікого не цікавило, що я в селі 61 рік прожив. Якщо я проникну, буде кримінальна відповідальність. За що? За те, що я залякав усіх: і вчителів, і батьків, і дітей, і через мене школа не може працювати. Кажу: “Так, а дружину за що виселяєте” ФСБ-шник каже: “А в неї які погляди?” Кажу: “У нас “домострой”: що чоловік сказав, те жінка вважає правильним”. – “Ну от її за це”.
На збір речей Анатолію та дружині відвели одну годину:
"Семеро людей у будинку, інші ходять подвір’ям, тому зібрали, що змогли. Певна паніка, звичайно, не знаєш, за що хапатися. Зателефонували друзям, віддали їм ключі від будинку, від автомобіля".
Спочатку Анатолія та дружину повезли до Куйбишевого, потім — Бердянська:
"На в’їзді до Бердянська нам наділи на голову чорні пакети, завели до якогось заводоуправління, де в кімнаті тримали шість діб. Не пояснюючи, коли це закінчиться, що з нами буде. Годували, воду давали, раз зуміли умитися. До туалету виводили в пакетах на голові. Коли заносили їжу, теж треба було надягати пакет на голову, сідати на диван і відвертатися, не дивитися на них"
22 квітня 2023 подружжя Котенків перевезли до Мелітополя, де оформили документи про депортацію:
"Додали до нас ще людей з міста Пологи, Мелітополя і повезли через Бердянськ, Маріуполь, Ростов на російсько-грузинський кордон, де пройшли знову фільтрацію й нас підсадили в автобус. Ми доїхали до грузинської частини кордону, де нас грузини прийняли. Тиждень ми прожили у Грузії. Волонтери грузинські нам дали житло безоплатно три дні, потім ми за три дні заплатили, потім наші друзі ще за день проплатили. Тиждень були, бо треба було для дружини, котра не мала закордонного паспорта, оформляти так званий “білий” паспорт".
Анатолій Котенко з дружиною у Тбілісі під час депортації. Особистий архів А. Котенка
Після Грузії подружжя Котенків прилетіли до Молдови, квитки допомогли придбати друзі, потім автобусом дісталися Одеси, а звідти вже приїхали на Дніпропетровщину:
"Пройшов перевірку в СБУ, виявили, що я не становлю загрози для України та можу повернутися на свою посаду. Тепер я повернувся на посаду директора і працюємо онлайн".
Після перемоги Анатолій планує повернутися до рідного села:
“Як кажуть, “у першому ешелоні”. Як тільки з’явиться така можливість, будемо перебиратися”. Анатолій Котенко
