За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Кримські політв’язні. Суспільне Крим
На початку 2023 року в російських в’язницях померли двоє українських політв’язнів — Костянтин Ширінг і Джеміль Гафаров. Причиною стало ненадання необхідної медичної допомоги. Після цього українські правозахисники сформували список "Гафарова-Ширінга". Це — перелік важкохворих кримських політичних бранців Кремля, які потребують негайної медичної допомоги.
За інформацією Центру прав людини ZMINA, станом на осінь 2024 року, в цьому списку було 67 імен незаконно ув’язнених громадян України. Редакція Суспільного Крим зібрала три історії політбранців, які потребують невідкладної медичної допомоги, перебуваючи в російських колоніях.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Олександр Сізіков. “Зав’яжіть собі очі, щоб уявити обставини, в яких перебуває мій син”
Олександр Сізіков . Кримська солідарність
Фігурант четвертої Бахчисарайської групи у “справі Хізб ут-Тахрір” Олександр Сізіков має І групу інвалідності з 2009 року. Чоловік внаслідок аварії повністю осліп на обидва ока. 7 липня 2020 року російські силовики — представники центру “Е”, Росгвардії, ФСБ та формування “Беркут” — провели низку обшуків у будинках кримських мусульман в Криму. Троє затриманих стали фігурантами четвертої Бахчисарайської групи у “справі Хізб ут-Тахрір”. Це — Алім Суф'янов, Сейран Хайредінов і Олександр Сізіков.
За версією російської прокуратури, Олександр був організатором осередку ісламської партії Хізб ут-Тахрір (вона вільно діє в багатьох країнах світу та в Україні, а в Росії заборонена з 2003 року). Південний окружний суд Ростова-на-Дону засудив Сізікова до 17 років колонії суворого режиму з відбуванням перших 4 років у в’язниці. Вирок виніс суддя Кирило Кривцов. Пізніше у Військовому апеляційному суді міста Власиха цей вирок суддя Максим Панін залишив у силі.
Весь час, з моменту арешту Олександра в 2020 році і до рішення апеляційного суду він перебував під домашнім арештом через свій стан здоров’я. А 14 вересня 2024 року, через день після рішення, озвученого російським судом другої інстанції, Сізікова взяли під варту у власному будинку в селі Севастянівка, Бахчисарайського району. Мама Олександра Олена Сізікова пригадує події, які сталися за день до взяття її сина під варту:
“З суду його привезли близько 21-ї, зняли браслет, забрали всю техніку, телефон і сам браслет, Саша розписався, що все повернув. Наступного дня я ходила в магазин, повертаюся і розумію, що у дворі гуркіт стоїть. Заходять двоє: один в цивільному одязі, один у формі, як охоронці ходять. І кажуть, що приїхали виконати вирок суду, взяти під варту мого сина. Взуті зайшли в дім, Саша спав. Я почала бігати навколо них від неочікуваності. Син спросоння почав одягатися, приводити себе до ладу. Ці двоє ходять за ним крок за кроком. Я кажу: “Дайте йому привести себе до ладу!”. А вони мені: “Раптом він нападе на нас?”. Я кажу: “Ви божевільні? Він — сліпий!”. Потім один з них почав Сашу тягнути за руку, син сів на диван. Я кажу: “Чого ви його тягнете? Дайте йому одягнутися, зібратися. Чого ви його тримаєте?”.
Пані Олена пригадує, що Олександру довго не давали можливості самостійно зібрати сумку з речами. Пояснює — він мав їх розкладати самостійно, щоб на дотик орієнтуватися, де в нього що лежить. В результаті, сумку збирала сама пані Олена: “Покидала нашвидкоруч, а потім вже передавала йому, поки він був у СІЗО перед етапом”.
Спочатку Сізікова відвезли в Бахчисарай, потім — у слідчий ізолятор №1 в Сімферополі. Там мати з сином налагодила зв’язок за допомогою російського сервісу "Зонателеком", вони переписувалися і він розповідав, що в ізоляторі поратися з побутом і відповідати на листи йому допомагає сусід по камері. Одного разу жінка була на короткотривалому побаченні з сином через скло. Описує: коли зайшла, він сидів боком до скла, не орієнтуючись, в який бік розвернутися. Коли взяв слухавку, пані Олена почала описувати йому простір навколо нього. Вона говорить, що в деяких листах син скаржився на постійні головні болі.
Окрім інвалідності по зору, Олександр має й інші хвороби: після ДТП у 2009 році він повністю втратив зір, а внаслідок іншого нещасного випадку у нього вирізали селезінку. Політичний в'язень також має хронічне захворювання шлунка та шийно-хребетного відділу. Він потребує регулярних масажів та постійного спостереження у фахівців.
Нещодавно стало відомо, що Сізікова етапували в одну з тюрем Красноярського краю, за 4 тисячі кілометрів від Криму. Наразі пані Олена чекає, поки син вийде на зв’язок.
“Треба розуміти, що незряча людина потребує особливих умов побуту: вкрай важливо, щоб на його шляху нічого не лежало і не стояло. Коли я щось змінювала в домі, я сама підводила його і давала можливість на дотик ознайомитися, в холодильнику, розкладаючи продукти, я розповідала, що і на якій поличці лежить. Він — людина, яка перебуває в суцільній темряві, не дуже орієнтується, коли день, а коли ніч. Вдома він орієнтувався по звуковому годиннику. Зав’яжіть собі очі і зайдіть в незнайомий простір, щоб уявити обставини, в яких зараз перебуває мій син”, — описує пані Олена.
Відповідно до постанови уряду Російської Федерації — ПП РФ №54 від 6 лютого 2004 року "Про медичний огляд засуджених, що подаються до звільнення від відбування покарання у зв’язку з хворобою", діагнози, що супроводжуються повною сліпотою, входять до переліку на звільнення. Навіть за російським законодавством Олександр Сізіков не мав бути поміщеним для відбування покарання до будь-якої з установ пенітенціарної системи.
Амет Сулейманов. “Не вистачило 5 днів”
Амет Сулейманов. Олександра Єфименко
Ситуація Олександра Сізікова — не єдиний приклад, коли росіяни тримають в неволі людей, хвороби яких входять до переліку тих, з якими ув’язнення заборонене. Ще один — випадок Амета Сулейманова, кримського татарина, громадянського журналіста та фігуранта третьої Бахчисарайської групи у "справі Хізб ут-Тахрір". 11 березня 2020 року російські силовики провели обшук в його будинку. Загалом у той день затримали п'ятьох кримчан. Літнього Енвера Мустафаєва відпустили, опитавши як свідка. Наступного дня, 12 березня 2020 року, в окупаційному Київському районному суді Сімферополя відбувся суд щодо обрання запобіжного заходу.
Суддя Андрій Долгополов за клопотанням слідчого ФСБ у Криму відправив під домашній арешт затриманого Амета Сулейманова. В російській практиці "справ Хізб ут-Тахрір" випадок Сулейманова був першим, коли підозрюваного за такою статтею, як "тероризм", відправили під домашній арешт. Проте 5 квітня 2023-го року в Південному окружному суді Ростова-на-Дону йому винесли вирок — 12 років колонії суворого режиму. В цей день Сулейманова забрали з дому в Бахчисараї для відбування покарання. Сулейманов страждає на артеріальну та мітральну недостатність серця. Йому рекомендували зробити операцію із заміни серцевого клапана в 2020-му році, але родина не встигла зробити це до арешту.
“Діагноз Амету підтвердили у 2008 році. Він неодноразово відвідував інститут Амосова у Києві. Він там спостерігався, в нього там був свій лікар. Тут, у Бахчисараї, весна-осінь, це було на стабільної основі, він лягав у стаціонар, на крапельниці. Вдома він постійно приймав курс лікування. Це, знаєте, вже такий спосіб життя був. Нам казали, що серцевий клапан можна міняти після 40 років, згідно з його показниками. У 2020 році в нас все було настільки готове до операції, що на руках були навіть квитки на потяг. Нам не вистачило п’яти днів, тому що до нас прийшли з обшуком”, — розповідає Ліля Люманова, дружина Амета Сулейманова.
Зараз Амет Сулейманов відбуває покарання у в’язниці Володимирський централ у Владимирі. Ліля їздила до чоловіка на декілька побачень, але основне спілкування відбувається через листування:
“Ми одразу домовилися, що про свій стан він казатиме мені чесно. І в листах він писав, що весна у Владимирі йому далася дуже важко, постійно був високий тиск, кровотеча з носу. Раніше такого ніколи не було. Розповідав, що, буквально, прокидався в крові. Можливо, так вплинула зміна клімату. Можливо, стрес. Плюс — переїзди під час етапування. До цього його тримали в тому жахливому СІЗО №2 у Сімферополі. З жахливими умовами, які створюють для наших кримських хлопців. Йому було настільки погано, що він почав вимагати в медичної служби, щоб йому дали якісь ліки. Казав, що приносили якусь екстрену допомогу, але не стабільно. Умовно, він пив якісь краплі, тиск нормалізувався на кілька днів, потім знову стрибав угору”, — говорить дружина Сулейманова.
Каже, якось після розповідей чоловіка не витримала і сама поїхала до Владимира говорити з начальником медичної частини, щоб посилки з ліками, які передає родина, передавали Амету одразу і в повному обсязі. Потім вона написала листи у медзаклади Владимира і Москви з докладним описом стану здоров’я чоловіка і запитом на термінову операцію, якої він потребує.
“З Владимира ми отримали відповідь, що він може відбувати покарання, але операції потребує. Пізніше вони подали запит на операцію щодо заміни клапану у Москву і весь цей час ми чекаємо на відповідь”, — пояснює Люманова.
Серцеве захворювання Сулейманова також входить до переліку захворювань, наявність яких перешкоджає утриманню під вартою, згідно з постановою російського уряду.
Ірина Данилович. “Коли слух атрофується, біль у вусі вщухне”
Ірина Данилович. Фото: Zmina
Громадянська журналістка Ірина Данилович почала втрачати здоров’я, коли потрапила до російської в’язниці. Вона страждає на регулярні головні болі та болі в серці, втратила слух на ліве вухо після отиту і має неврологічні порушення, що може свідчити про перенесений мікроінсульт. 29 квітня 2022 року, посеред білого дня, Ірину викрали співробітники ФСБ. Вісім днів її утримували у підвалі російської спецслужби в Сімферополі без жодного процесуального статусу й адвокатської допомоги.
Пізніше стало відомо, що на неї чинили психологічний тиск, погрожували вивезти в ліс, годували раз на день. Під час етапування до суду їй завдали тілесних ушкоджень. Обвинувачення з російського боку проти неї базується на версії, що, нібито, в її сумці, яку вилучили під час викрадення Ірини, знайшли 200 грамів вибухівки в футлярі для окулярів. В грудні того ж року окупаційний Верховний суд Криму засудив Ірину до 7 років колонії суворого режиму і штрафу в розмірі 50 тисяч рублів (близько 15 тисяч гривень — ред.). А апеляційний суд зменшив її термін перебування в колонії на один місяць. Зараз вона утримується в колонії №7 міста Зеленокумськ, Ставропольського краю Росії.
Один з друзів родини (редакція не називає його імені з міркувань безпеки — ред.) з Іриною на телефонному зв’язку. Говорив із нею незадовго до запису нашого інтерв’ю:
“Скаржиться на сильні головні болі, в неї був мікроінсульт, німіла ліва рука. Але з цим, ніби, обійшлося. Вона повністю втратила слух на одне вухо. Коли розмовляємо з нею, намагаюся головорити якомога голосніше. Проблеми зі слухом почалися в СІЗО №1 міста Сімферополя. Вона тоді звернулася до начальника СІЗО, начальника медсанчастини. Ми з її покійним батьком виїжджали до начальника медчастини. Трохи наробили галасу і тоді її таємно відвезли до лікарні. Лікар сказав їй, майже дослівно, що коли слух атрофується, тоді біль у вусі вщухне. Це я вам цитую відповідь”, — розповідає друг родини.
Приблизно те саме їй повідомив лікар і в Ставрополі, діагностував захворювання, але сказав, що можливостей лікувати в них немає і болі минуть, коли слух на ліве вухо буде втрачено. Ліки, які передають Ірині рідні, доходять до неї не завжди. За останньою інформацією, пакет ліків їй не передали, тому що не було супутнього висновку лікаря.
“Останнього разу вона казала мені, що має відчуття, ніби про них всі забули. Я їй кажу: “Ні, не забули, Ірочка, за тебе всі питають, дзвонять, цікавляться, допомагають. Вже і в ООН твоє прізвище, і зараз в Європейському парламенті!” Я кажу їй про це відкрито по телефону, хоча зрозуміло, що там все прослуховується. Але їй важливо це чути, розуміти, що про політичних в’язнів знають і пам’ятають. А ще вона постійно питає, що з лінією фронту. Розповідаю, що можу. Переживає за всіх і просить, щоб ми трималися. І вона тримається теж”, — говорить наш спікер.
1 серпня 2024 року в Криму у віці 78 років від онкологічного захворювання помер батько Ірини, Броніслав Данилович. Ірину не відпустили на поховання батька і не дали змоги їм попрощатися. З моменту затримання Ірини і до останнього дня життя пан Броніслав боровся за звільнення своєї доньки.
Під час підготовки цього матеріалу Європарламент ухвалив резолюцію щодо політв’язнів. У 4-му пункті резолюції зазначено: “Європейський парламент вимагає негайного та безумовного звільнення Ірини Данилович, Тофіка Абдулгазієва, Амета Сулейманова та інших політичних в’язнів; вимагає надання негайної медичної допомоги; засуджує залишення в силі вироків проти важкохворих осіб, що є грубим порушенням міжнародних стандартів прав людини; закликає Міжнародний Комітет Червоного Хреста та ООН встановити місцеперебування цивільних ув’язнених із Криму”. Повний текст резолюції до 11-го року окупації Криму Росією опублікований на сайті Євопарламенту.
