За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Голова хмельницької “Просвіти” Зоя Діденко, серпень 2024. Суспільне Хмельницький
Про роль української мови в незалежній державі в інтерв’ю голови Хмельницького міського товариства української мови імені Тараса Шевченка "Просвіта" — Зої Діденко.
Яке значення має мова для незалежності, а незалежність — для мови?
Незалежність і мова, державна, українська, вони в таких тісних обіймах: національних, політичних, соціальних, тут можна перелік продовжувати нескінченно, що, розриваючи ці обійми, ми розриваємо свою національну українську суть свого життя. А тому незалежність, це як Тарас казав: "У своїй хаті своя рада, і сила, і воля".
Хмельницька міська "Просвіта" — однолітка незалежної України. Які її спільні риси з тими, що в інших регіонах, і які особливості?
Так, Хмельницька "Просвіта" не те, що ввійшла у відкриті двері незалежного 1991 року, а просто вбігла. Місцеві просвітяни дуже зраділи, що тепер нарешті можна говорити про видатних українців, і про Донцова, і про Маланюка, і про Ольжича, усіх тих, хто був хрещеними батьками української незалежності. Незалежність дозволила нам співпрацювати от, наприклад, із правоохоронними органами. Жодна з "Просвіт" в Україні, на жаль, я це щиро кажу, не співпрацює, наприклад, з ГУНП в області.
А в чому полягає ця співпраця?
Поліцейські приходять до нас у Народний дім "Просвіта", вони мають свій день, і ми їх тут з радістю приймаємо. До війни ми щомісяця приходили до них і розповідали, що не вмре Україна ніколи, якщо в Україні буде звучати державна, українська, як для нас – найкраща у світі мова.
Наскільки важливо в наш час підвищувати національну свідомість?
Підвищувати національну свідомість не було гріхом ніколи, не є гріхом зараз. 90% усіх тих людей, які живуть в Україні, десь в глибині душі зрозуміли, що без патріотизму, без національного усвідомлення того, хто ти є, і що ти є, ми як пилюка на історичному вітру. Отже, не буде гріхом і далі стверджувати національно-патріотичне виховання, і розвивати мову, і захищати мову на цей момент, вибачте, навіть від американізмів.
Поясніть, будь ласка.
Я за фахом романо-германський філолог. Хтось десь колись мені казав: "Що це ви проти англійських слів виступаєте?". Я кажу: "Чекайте, українська мова для мене рідна, англійська, можна сказати, двоюрідна". Наша мова така багата і прекрасна, що не вимагає використання інтернаціоналізмів. Бо, це якраз свідчення того, що нам до абсолютної незалежності – міліметр. Якщо ми вживаємо слова іноземні, це означає, що якоюсь мірою ми зневажаємо рідну мову. А мова для народу – це основна ознака держави.
Ви багато подорожували, відвідували різні країни. Як іноземці ставляться до української мови, чи вважають її складною для сприйняття, вивчення?
Так, я була в дуже багатьох країнах, це були мої службові обов’язки на той час, коли я очолювала Комітет міжнародних зав’язків Хмельницької міської ради. Чи це Мексика, чи це Польща, чи це Іспанія, чи якась інша країна, де ми маємо міста-партнери, спочатку сприймали тих, з вуст кого звучить, а потім уже у декого виникало бажання опанувати мову. Чи на цьому закінчувалося, не знаю, але в нашому порідненому американському місті Модесто я знаю, в одному з коледжів спробували викладати українську мову. І мій колега тоді дзвонив і казав: "Ти знаєш, складно".
Чи важко українцям, які були десятиліттями в російськомовному оточенні перелаштуватися, і почати думати й говорити українською?
Та не важко, не важко. Ті, які народилися на території України, і тепер, вибачте мені, пихтять "как им тяжело", неправда це. Це просто якась закоцюрбленість на межі не те, що небажання, а на межі натяку на ненависть "Зачем нам ето надо". Оце те страшне, гидке, бридке, що не дає утвердитися українській нації, як такій. "Та какая разница, вьі что меня не понимаете". Оце звідси народився "русскій мір", який привів до великої української трагедії.
Тут, у народному домі "Просвіта" була українська мовознавиця Ірина Фаріон, розкажіть, який слід залишила?
Це був 2008 рік. Я сама особисто пані Ірині все розповідала, показувала. На завершення вона зробила запис у Книзі почесних гостей і сказала, таке сказала, що я цього ніколи не забуду, бо це було найвище і найвеличніше визнання діяльності "Просвіти". Вона так нахилилася до мене і каже: "Пані Зою, у вас так добре, а можна я у вас тут буду жити?". Я хочу сказати, що сучасна Україна, особливо молодь дуже багато втратила з загибеллю цієї людини. Напрошується те, що в одному зі своїх віршів писав Тарас Шевченко: "Чому ж не йде апостол правди і науки?". Так от, ми мали апостола правди і науки в особі Ірини Фаріон.
У "Просвіті" займаються з дітьми і з дорослими. Вивчати українську ніколи не пізно?
Та ніколи. Українська мова дуже делікатна мовна істота, і вона вимагає щохвилинної, щосекундної уваги, вона любить, щоб її плекали, вона любить, щоб її любили. Як можна українцю без рідної мови?
