За інформацією: Суспільне Полтава.
Військовослужбовець із Кременчука Роман Чех у цивільному житті був хіміком і виготовляв ліки. Після початку повномасштабного вторгнення Росії він добровільно приєднався до лав ЗСУ. У лютому 2024-го воїн загинув на Донеччині.
Мар’я Алхімова згадує про свого чоловіка Романа Чеха із Кременчука. Він був військовослужбовцем 25-ї окремої повітрянодесантної бригади, загинув на Донеччині 25 лютого 2024-го.
Мар’я Алхімова та Роман Чех. Суспільне Полтава
"Ми прожили із 2017-го року. Я вступила до магістратури в Харків, ми там і познайомились, і з того часу ми разом. Все життя працював хіміком, на фармацевтичних підприємствах виготовляв ліки, спершу в Харкові, потім ми переїхали в Суми", — розповіла дружина загиблого військового Мар’я Алхімова.
До повномасштабного вторгнення Роман Чех працював хіміком. М.Алхімова
До війська Роман долучився добровільно. Брав участь у боях на Луганщині, Харківщині та Донеччині. Також навчався у Великій Британії та Німеччині.
"Я його підтримувала на цьому шляху. Спершу, звичайно, не хотілося, як і будь якій жінці, відпускати чоловіка від себе, але після його слів: "Як я буду дивитися в очі ветеранам, які будуть повертатися без рук і без ніг?". Він відчував своїм боргом, і його любов до України, своєї країни, перевищила його якісь комфортні умови життя" — додала дружина загиблого військового Мар’я Алхімова.
Роману Чеху було 27 років. М.Алхімова
За оборону Лиману Роман Чех отримав нагороду "Знак доблесті".
"На початку був він на посаді стрільця, потім командира відділення, і потім він здобув офіцерське звання молодший лейтенант, і виріс до командира взводу. Тобто він пройшов отакий шлях — із стрільця до командира взводу", — продовжила дружина загиблого військового.
Воїн служив у 25-ї окремій повітрянодесантній бригаді. М.Алхімова
Майже рік воїна вважали зниклим безвісти, його тіло повернули у рамках обміну. Поховали на кладовищі у Кременчуці.
Пара була разом із університету. М.Алхімова
"За 6 днів до його загибелі ми ходили з ним зустрічати світанок. Ми стоїмо і дивимося на місто, і я говорю: "Рома, хочу так стояти, щоб вже закінчилася війна, і ми стоїмо у мирній країні і так дивимся, і радіємо, що все, все це позаду, все це спогади, і все". Планів на майбутнє було багато, жаги до життя було багато і ніхто помирати не збирався", — додала Мар’я Алхімова.
