За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Історія Дениса, який служить у 128 бригаді. 128 бригада / Facebook
Старшому оператору ПТРК (протитанковий ракетний комплекс) Денису 23 роки, з яких 3,5 він служить у 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді.
Його історію розповіли на Facebook-сторінці бригади.
"Моя мама свого часу поїхала на заробітки в Росію, працювала в Пітері. За правилами, без реєстрації там можна було знаходитися не більше трьох місяців, але один раз мама прострочила цей термін. А потім серйозно захворіла. Коли її привезли в лікарню, і лікарі побачили, що з документами не все гаразд, то просто виставили в коридор, де вона померла. Мамі було 43. Після цього я вирішив піти в ЗСУ, в бойову, а не тилову бригаду. І підписав контракт зі 128 ОГШБр", — розповів чоловік.
До повномасштабного вторгнення танки в зоні ООС не використовувалися, тому бійці протитанкового підрозділу здебільшого воювали як піхотинці. У цей період Денис прийняв рішення вступати в Академію сухопутних військ, щоб стати офіцером, але затим передумав — у підрозділі утворився чудовий колектив, і він не хотів залишати товаришів. А далі почалося повномасштабне вторгнення.
"Ми працювали з різними протитанковими ракетними комплексами — і старими радянськими, і сучасними українськими, і натівськими. Один період мали російський ПТРК "Корнет", узятий як трофей під час визволення Херсонщини. Із цього "Корнета" я кілька разів ефективно відпрацював по ворогу. На Донеччині ми прикривали піхоту й побачили, як у бліндажі між посадками накопичуються "вагнери". За короткий час їх набилося туди не менше десятка. Відстань до бліндажа була 3,8 кілометра, і я влучив ракетою з "Корнета" прямо в нього. Ніхто звідти не вийшов. Іншим разом відпрацювали по росіянах на Запоріжжі. Ми стояли на висоті й вистежили, що на околиці села в агропромисловому ангарі росіяни тримають якусь техніку. Потім вони відкрили ворота, всередині були піхотинці. Ракета з "Корнета" влучила точно в ангар", — додав чоловік.
Денис зі своїми товаришами теж ставав ціллю для ворога, одного разу їх обстріляв танк.
"Нашу вогневу точку засікли, десь за три кілометри від нас виїхав танк, я бачив його без бінокля. А в мене в "Корнеті" заїла тринога, його не можна було встановити для стрільби. Танк почав стріляти прямою наводкою. Двоє хлопців стояли в укритті трохи на віддалі, і один снаряд із танка влучив у протитанкову ракету біля них. Вони отримали важкі поранення. Ще двоє, в тому числі я, були контужені. Після обстрілу я відтягнув поранених у посадку, де кілька годин довелося чекати евакуацію. Пізніше один із товаришів помер у лікарні, ще один став інвалідом. Після цього випадку якийсь час я не міг виходити на бойові позиції — з’явився страх. Але поступово я його переміг, тепер працюю, як і раніше", — розповів Денис.
Контракт Дениса давно закінчився, однак під час воєнного стану він служить далі. Після війни хлопець планує поїхати додому на Хмельниччину, відпочити як слід і одружитися. А затим повернеться до ЗСУ.
"Мені важко на цивілці. Коли приїжджаю у відпустку, через кілька днів стає некомфортно. В тилу дуже багато "розумних", котрі знають, як воювати, але не йдуть у ЗСУ. Тут набагато простіше, я звик до хлопців і не уявляю себе без них", — додав військовий.
