За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Світлана Вишневська і кореспондентка Лілія Лобур. Суспільне Тернопіль
— Як для вас почалася повномасштабна війна?
Повномасштабна війна для мене почалась у Харкові. Я не хочу про це говорити. Це дуже важко.
— Чи сподівались тоді, що потрапите у Тернопіль та будете волонтерити?
— Я скористалася запрошенням своєї двоюрідної сестри, бо Тернопільщина — це наша земля, я тут виросла, наша родина з цієї місцевості. І ми приїхали сюди Відколи ми тут, то завжди намагалися допомагати, зокрема тим, хто сюди приїхав вперше, хто нічого не знає. Допомагали продуктами. Це була людська допомога за межами будь-якої організації, ділились тим, чим могли.
— Розкажіть про ваш швейний цех у хабі.
— Почалося все з однієї швейної машинки. Моя подруга мені запропонувала забрати з підприємства. Потім друзі зі Львова передали. А далі люди небайдужі давали нам свої старі машинки. Ми їх відремонтували і на них працюємо.
— Знаю, що розпочинали з пошиття лежака для Едварда, вашого улюбленця. Розкажіть про нього.
— У нас була дуже холодна підлога і собака мерзла. Дівчата йому лежака зшили. Із старого светрика, старих ганчірок. Тоді я подумала, якщо моїй собаці таке треба, то і іншим собакам теж. Ми почали шити лежаки для тварин. Ніколи не відмовляємося від допомоги, яку нам пропонують. Це залишки тканини, ниток, фурнітури. Хочемо допомагати та залучити якомога більше людей. Бо війна — це не тільки на сході, а війна в усій країні. Зараз шиємо подушки для військових, адаптивні подушки, адаптивну білизну для військових, які поранені, передаємо у госпіталі, іграшки дитячі. А зараз в нас у розробці є косинка для поранених, будемо передавати у лікарні, бо хлопці потребують.
Едвард. Суспільне Тернопіль
