“Надія на гречку, соняшник і дикі трави”: пасічник із Семенівщини розповів, чому цьогоріч може не бути весняного меду

За інформацією: Суспільне Чернігів.

Олег Зубрей. Суспільне Чернігів

Довкола села жовтіють поля, засіяні рапсом, але рапсового меду теж не буде, розказує Олег. Через температурні перепади навесні — від +20 у березні до нічних заморозків у травні — бджоли не працювали.

"Потеплішало, почали розплід вирощувати, потім похолодало – вони цей розплід викинули, тобто вони вже силу свою втратили. Ну, а зараз тільки вони розвилися, зараз би працювати, але рапс відцвів практично", — пояснює пасічник.

Олег Зубрей на полі з рапсом. Суспільне Чернігів

Чоловік каже: залишився без весняного меду, а це приблизно третина річного взятку його пасіки. Крім того, травневі заморозки знищили цвіт липи — липового меду влітку бджоли теж не принесуть.

"Немає. Зовсім. Нічого. Просто листя. Липи взагалі не буде – цьогоріч у цьому регіоні липа цвісти не буде. Надія на гречку і соняшник, ну, і на дикі трави – все. Малини в лісі теж немає".

Несприятливій для пасічників весні передувала аномально тепла зима з різкими коливаннями температур, розповідає Олег. Через це масово гинули бджоли. На його пасіці після зими загинула половина: 11 сімей.

"Вони були більш активні, ніж у морози. Потім почали вирощувати розплід, бо тепло було. Потім вдарили морози, похолодало – більше споживали корму, переповнені кишківники, плюс — сирість".

З іншого боку — обстріли

За останній рік Олегу Зубрею довелося переселятися разом зі своїми бджолами втретє: чоловік мігрує всередині прикордонної з Росією громади — щоразу далі від кордону, рятуючись від бойових дій.

Олег Зубрей біля вуликів із бджільми. Суспільне Чернігів

Спочатку тікали з села Карповичі.

"Там дім наш був – 600 метрів від російського кордону. А потім бджоли там не захотіли жити, бо довкола вибухи, а вони цього теж не витримують".

Тепер, каже, в рідних йому Карповичах залишилися п’ятеро людей — до вторгнення було 150. Вивезти звідти зміг 24 вулики, які вмістились у причіп.

"Дім залишили, ще й частина бджіл залишилась у вуликах – уже не поїхав за ними, бо міст знищили. До Семенівки перевіз весною минулого року. Ось вони відстояли там. Але поля вже практично не засівались ближче до кордону – довелося кудись їхати. Ось і переїхали сюди".

Розповідає, до села Довжик, подалі від російських обстрілів, перевіз і родину, і пасіку у серпні минулого року. Село невелике — на одну вулицю, але за 25 кілометрів від кордону.

"Самі виїхали, а бджоли залишились"

Олег Зубрей пасікою займається 50 років — з семирічного віку.

Олег Зубрей на своїй пасіці. Суспільне Чернігів

Каже, через війну у селах Семенівської громади, що розташовані вздовж самого кордону, пасічників майже не залишилося.

"Миколаївка, Залізний Міст. З Карповичів теж все повивозили, хоча там одна пасіка так і залишилась повністю – не вивезли жодної сім’ї. Самі виїхали, а бджоли залишились".

За останніх кілька днів на пасіці Олега відбулося поповнення: до трьох порожніх вуликів заселились нові рої.

"Тому що якийсь пасічник недогледів. Оце — молодий рій. Оце — вощина. А це уже почали її відбудовувати", — поснює Олег Зубрей.

У вулику, який бджоли заселили кілька днів тому, вже з’явились перші краплі меду.

Новини України