За інформацією: Суспільне Рівне.
Праведника народів світу і зв'язкового УПА Федора Кротюка та тричі втікача з ГУЛАГу Антона Олійника реабілітувала профільна нацкомісія. Обидва репресовані радянською владою і ув'язнені в таборах – уродженці Рівненщини. Їхні справи опрацьовувала і подавала на затвердження регіональна комісія з реабілітації. Загалом, у 2025 році репресивні вироки скасували приблизно 80 жителям Рівненщини. 22-х із них розстріляли з формулюванням "невиправні вороги радянської влади".
Про це Суспільному розповів голова регіональної комісії з реабілітації Андрій Жив'юк.
Документи щодо реабілітації Федора Коротюка із села Річиця Рівненської області підготували й подали на розгляд Національної комісії з реабілітації 28 березня 2023 року. Заявником була команда громадської організації "Після тиші".
"За декілька днів до цього нам вдалося зустрітися з донькою Федора, Ганною Гончарук (1940-2023), записати її спогади та оцифрувати світлини та документи з сімейного архіву. Ганна не дочекалася звістки про реабілітацію батька", – зазначили в дописі ГО.
Ганна Гончарук (Коротюк) народилася 11 травня 1940 року в селі Річиця на Рівненщині. Facebook Після тиші
У повідомленні також додали коротку біографічну довідку Федора Коротюка.
За їхніми даними, на початку липня 1941 року Федора на загальних зборах у Річиці обрали комендантом сільської поліції. Він займав цю посаду місяць-півтора. У червні 1943 року долучився до підпілля ОУН під псевдо "Комар". Спершу був зв'язковим, згодом випікав хліб для потреб УПА.
У 1942-1944 років Федір з сім'єю переховували своїх єврейських знайомих у криївці неподалік дому. 28 лютого 2022 року Яд Вашем посмертно надав Федору та його дружині Софії звання Праведників народів світу.
16 серпня 1944 року Федора арештували і засудили до 10 років ув'язнення з обмеженням у правах на п'ять років. Він потрапив до Обського виправно-трудового табору на Крайній Півночі Росії. Його дружину та трьох доньок депортували до Удмуртії. Туди ж після звільнення з ув'язнення 17 грудня 1953 року відправили й Федора.
Софія Коротюк (у другому ряду в центрі) серед інших українських спецпоселенців та спецпоселенок, Удмуртія, 1950-ті роки. З приватного архіву Ганни Гончарук (Коротюк). Facebook Після тиші
Коротюків звільнили 24 січня 1960 року і вони повернулися до Річиці. Прописатися у рідному селі Федору дозволили через вісім років. Він похований на місцевому цвинтарі.
Стосовно рішення про реабілітацію Федора Коротюка 27 листопада 2025 року історик Андрій Жив'юк зазначив:
"У 1941 році він служив у місцевій поліції. Тому не був реабілітований раніше. Бо таких не реабілітували. Але тепер ми його подали і Нацкомісія з цим погодилася і затвердила його реабілітацію. Бо Коротюк до якихось нацистських злочинів, коли служив у поліції, не був причетний. Це свідчили члени цієї єврейської родини, які врятувалися саме завдяки йому і його близьким. Ці свідчення були надані ще тоді, коли його судили у 1944 році, але тоді ці свідчення ніхто не взяв до уваги. Тепер ми це підняли, з'ясували, що до злочинів він причетний не був, а крім того оцей порятунок родини цієї став вагомою підставою, щоб його реабілітувати".
Андрій Жив'юк зазначив, що на цьому ж засіданні Національної комісії з реабілітації розглянули справу ще одного репресованого уродженця Рівненщини Антона Олійника.
"І якщо по Коротюку суперечок у комісії не виникало, то по Антону Олійнику була дискусія. З приводу того, що він був причетний нібито до якихось злочинів. І вже за часів незалежності України справу його переглядала прокуратура і визнала його обґрунтовано засудженим. Правда, голова Нацкомісії Роман Подкур був на нашому боці, в нього є книга про Антона Олійника, яку написав я ще в 2019 році і видав з усіма тими документами і матеріалами. Й він запропонував тоді членам Нацкомісії, які сумнівалися в доцільності реабілітації Антона Олійника, відправити на доопрацювання. Щоб я надав їм, як автор книги, копії 12-томної справи Антона Олійника, плюс ще три томи додаткових – контрольно-наглядових і два тюремних, тобто загалом 15-томної справи, вони їх опрацювали і самі дійшли думки, чи він заслуговує реабілітації, чи не заслуговує. Охочих опрацьовувати не виявилося – і рішення ухвалили".
Андрій Жив’юк розповідає про Антона Олійника у Волинському краєзнавчому музеї. Facebook УІНП.Волинь
За даними Андрія Жив'юка, Антон Олійник – уродженець хутора поблизу села Друхів, нині – Березнівської громади. Члена ОУН-УПА, учасник підпілля на псевдо "Мрія", "Індус", який в 1947 році отримав 25 років таборів – Волголагу, Мінлагу, Дубравлагу, з яких тричі успішно втікав, останній раз – у 1965 році.
"У 47-му його судили перший раз і замість вищої міри, бо вона була на той час скасована, дали йому 25 років. А другий раз Олійника засудили до вищої міри вже в 1965 році і абсолютно знехтували всіма тодішніми кримінальними кодексами. Бо судили його за кримінальним кодексом 1927 року, який на той час вже був скасований. І йому аж ніяк вищої міри не могли дати ні за втечу, ні за якісь інші колишні "гріхи", навіть якщо вони були б знайдені. А справа була сфальшована, просто хотіли поквитатися нарешті з ним. І засудили до вищої міри. До речі, справа Олійника була першою уряду, вони потім застосовували цей механізм, щоб колишніх учасників УПА, повторно судити і розстрілювати. КДБ ініціювали розслідування справи за нововідкритими обставинами, робили подання на президію Верховної ради, яка готувала ухвалу про те, щоб застосувати до цієї людини кримінальний кодекс, який вже був нечинний. Фактично, ця постанова – підзаконний акт, який ставили вище над законом. І за цим підзаконним актом ухвалювали рішення про розстріл. І Олійник був першим, на кому це апробували. Але нарешті його реабілітували", – розповів Андрій Жив'юк.
Антон Олійник. Facebook Andrii Zhyviuk
Заяву про реабілітацію Антона Олійника на комісію подали його родичі. У 2026 році буде 100 років з народження підпільника і вони хочуть вшанувати його пам'ять встановленням меморіальної дошки.
Книга Андрія Жив’юка про Антона Олійника. Facebook Andrii Zhyviuk
Загалом, за даними Андрія Жив'юка, у 2025 році Нацкомісія реабілітувала приблизно 80 жителів Рівненщини, яких репресувала радянська влада. З них – 22 цивільні людини, яких ув'язнили і розстріляли у 1940 році відповідно до рішення ЦК ВКП(б) від 5 березня. З формулюванням "невиправні вороги радянської влади".
За підозру у співпраці з польською розвідкою, поліцією чи органами влади і виступали проти радянського режиму.
Ще частина таких справ перебувають на розгляді в Нацкомісії з реабілітації.
