За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Військовий 128-ї ОГШБр Артем з позивним “Атос”. 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада/Facebook
Артем (Атос) — військовослужбовець 128-ї гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Чоловік родом з Донеччини, проте виїхав звідти ще до 2014 року. Військовому 26 років, 6 з яких він провів у лавах Збройних сил.
Артем служив у зоні АТО/ООС, потім працював на цивільній роботі. На початку повномасштабного вторгнення Росії чоловік відвіз рідних на Закарпаття, пішов у військкомат та повернувся до 128-ї ОГШБр.
Його історію 5 листопада розповіли на Facebook-сторінці бригади.
Військовослужбовець воював на всіх "гарячих" напрямках — на Запоріжжі, Херсонщині, Донеччині, й знову на Запоріжжі. Він неодноразово був поранений, отримав контузії. Також у нього на очах гинули товариші.
"З початку війни наш колектив дуже здружився, згуртувався, більшість хлопців мобілізованих — усі молоді, заряджені, мотивовані. І коли вони гинуть… У бою це сприймається по-іншому: ти або надаєш допомогу, якщо ще можна, або все. Тоді немає часу думати, аналізувати. А після бою все сприймається інакше, це дуже гірко", — сказав Артем.
Атос багато разів працював зі зброї безпосередньо по російських військових.
"Я знищую росіян із радістю. А додатковий бонус до цього — бойові трофеї: оптика, тепловізори, нічники, дрони, та навіть бронебійні патрони для АК, яких у нас немає. Під час штурмів на Херсонщині ми прорвалися на російські позиції й знайшли купу кинутих боєприпасів. Сусідня рота вела бій у селі, то ми їй підвозили цілі цинки Металеві герметичні ящики для боєприпасів. з російськими патронами", — розповів боєць.Читати ще
Читати ще “Для мене важливо, щоб мої рідні були в безпеці й не бачили те, що бачив на війні я”: історія бійця 128 бригади Романа
Артем каже: у Бахмуті було дуже непросто: "Танк по тобі працює, піхота постійно лізе. Десь провтикав пару хвилин, і "вагнери" вже під хатою. Там більше стомлювався, постійно хотілося відпочити, поспати. Коли активно воюєш, то не думаєш про страх, на це немає часу. А зараз не так — над тобою постійно дрони: FPV і скиди, і ти мусиш не так воювати, як ховатися. РЕБ Радіоелектронна боротьба.то працює, то не працює, адже росіяни постійно міняють частоти".
Атос виїхав із Донеччини ще до 2014 року, проте його знайомі залишилися там. Боєць час від часу з ними спілкується.
"Там (на Донеччині — ред.) багато людей орієнтованих на Росію. Я їх не розумів. Приїздив туди після 2014-го, зустрічався з друзями дитинства, а вони мені кажуть, що їх Київ бомбить. Хоча всі будинки цілі, ніяких бомб. Коли почалася повномасштабка, вони втекли в Росію, але швидко зрозуміли, що нікому там не потрібні. І тоді поїхали в Європу як українські біженці, й тепер живуть там за євро. Я їх питаю іноді: "Як так? Ви ж від євро в Росію тікали". А вони: «Ми там нікому не потрібні". Ось і вся пісня", — поділився чоловік.
Зі слів Артема, він пішов воювати, бо так треба.
"Не пішов найманцем у якусь іншу армію. Напали на мою країну, в якій я народився й виріс, тому її треба захищати", — сказав боєць.
Читати ще
Читати ще “Мені хотілося зробити щось корисне для своєї країни, тому я тут”: історія бійця 128-ї бригади Максима
