49-річний Олександр Хомич працює судово-медичним експертом у Луцькому морзі з 2001 року. Повномасштабне вторгнення радикально змінило формат його роботи.
Суспільному лучанин зізнався: судмедекспертом не мріяв бути, став ним випадково.
«Закінчив інтернатуру і в 2001 році прийшов сюди (у морг) працювати. Що це за професія, чесно кажу, я не знав, – каже Олександр Хомич. – Як прийшов, то, звичайно, не так боявся, як досить специфічна робота».
У професії лучанин уже понад 20 років. Нині обіймає посаду завідувача Луцького відділу судово-медичної експертизи трупів та чергових судово-медичних експертів.
«Тебе життя налаштовує на це. Ти або не працюй тут, або мусиш це все витримувати і робити, – каже судмедексперт. – Тут дуже філософськи ставишся до цього. Тут розкриваються всі людські чесноти на 100%. Тут бачиш емоції людини без фільтрів. І повірте, що вони не такі, як ми про це думаємо».
У час повномасштабної війни в Олександра Хомича як судмедексперта змінився формат роботи. Окрім цивільних, у морг привозять тіла загиблих військовослужбовців та репатрійованих бійців у межах обмінів з РФ.
Читати ще: «Третій рік живемо між небом і землею»: як у Луцьку ідентифікують безвісти зниклих та загиблих військових
«Якщо я про себе буду казати, то морально мені важко. День починається з трагедії, день починається завжди з плачу, з крику, з різних негативних емоцій, і ти хочеш – не хочеш, вони все одно через тебе проходять. Це дуже важко», – зізнається медик.
Тому планує свій робочий день, щоб далі можна було продовжувати працювати.
«Словами це не передати. Тому що військові – це емоції, військові – це трагедія. Їх забирають і поховання організовують військові. Похорон щодня, і не один. Тут постійно перебувають родичі. Емоції часто зашкалюють, – каже судмедексперт. – Ти можеш не говорити, але ти співчуваєш усередині. Бо мало зараз є родин, в яких хтось не воює. І у всіх наших працівників в кожного хтось є. Тут їм дуже важко».
Олександр Хомич каже: попри сучасні реалії, щодня мусить робити свою роботу, а емоції залишити іншим людям.
«Ти сюди приходиш і ти знаєш, що робиш. Ти маєш визначитися з причиною та часом настання смерті, з тілесними ушкодженнями й з іншими питаннями, які можуть ставити слідчі, – пояснює судмедексперт. – Звичайно, на манекенах було б краще працювати. Але там ти відключаєшся. Тобі не хочеться нічого коментувати, ти просто мусиш зробити, вийти й видати результат».
Читати ще: В Україні розпочне роботу Єдиний центр ідентифікації тіл загиблих
У роботі з репатрійованими тілами загиблих військових – акцент на їх ідентифікації.
«Обставини загибелі й час настання смерті встановити не те що важко, а практично неможливо. Тому що тіла були в різних умовах, плюс вони заморожені, – каже Олександр Хомич. – Це не звичайна робота і не звичайне експертне дослідження. Воно відрізняється від того, що ми робимо щодня на цивільних».
Нині у роботі з ідентифікацією тіл інтегрують нові методи дослідження. Але без команди тут нічого не зробити, наголошує завідувач Луцького відділу судмедекспертизи трупів.
«Вік працівників у нас досить солідний, особливо це лягає на плечі молодшого персоналу. У нас жінки й чоловіки, яким 60 і більше. Скільки вони ще зможуть працювати – це питання. Серед експертів вік також середній – 50 з хвостиком. Тобто молодих людей тут практично нема. На скільки ще кого вистачить, то важко сказати», – каже Олександр Хомич.
З його слів, не так просто підготувати експерта: потрібні час і мотивація людини.
«Бачите, наша робота коштує досить дешево. А на час війни її почали цінувати досить дорого. Маємо надію, що нашу роботу будуть достойно оплачувати», – зазначає судмедексперт.
Олександр Хомич додає: поки його робота комусь допомагає та приносить результат, це мотивація для подальшої праці.
