За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Військовий 128-ї бригади Андрій (Ганс). 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
Андрій (Ганс) — головний сержант роти гірсько-штурмового батальйону 128-ї Закарпатської бригади. Військовий родом з Мукачева, він віддав служінню в ЗСУ 20 років.
Починав строкову службу, коли бригада називалася ще 128 гвардійською механізованою дивізією, а далі підписав контракт. Спершу був солдатом, потім навідником гармати в БМП-1, відтак командиром відділення й нарешті – головним сержантом роти.
До Дня сержанта ЗСУ, який відзначають 18 листопада, історію Андрія розповіли на Facebook-сторінці бригади.
"Наша військова частина зазнала багатьох змін, очевидцем яких мені довелося бути, однак найважливіший період, без сумніву, почався у 2014 році, з російською агресією проти України. Моє перше бойове хрещення відбулося в червні 2014 року біля міста Щастя на Луганщині. Ми прикривали нашу артилерію вогнем із БМП — тримали ворога на віддалі. Потім було дуже багато інших бойових позицій і зіткнень із ворогом по всій області", — розповідає Ганс.
В той час разом з Андрієм служив Роланд Попович — 20 річний солдат із Берегова. Вони були добре знайомі. Роланд загинув у середині червня 2014 року на блокпосту біля Станиці Луганської. Він став першим полеглим у російсько-українській війні воїном із Закарпаття.
На початку 2015 року Ганс зі своїм підрозділом брав участь у боях за Дебальцеве, допомагав відходити пораненим товаришам, вивозив техніку. Після нетривалої ротації бригади знову повернувся на передову. У складі своєї роти він пройшов усю зону АТО-ООС. І з початку повномасштабного вторгнення був у зоні бойових дій.
"Мені доводиться періодично заходити на бойові позиції, тримати оборону, працювати по ворогу. На Запорізькому напрямку я накривав вогнем із НСВТ (12,7 мм великокаліберний танковий кулемет радянського зразка), який ми встановили на піхотний станок, російські вогневі точки на відстані до трьох кілометрів. Дуже добре знаю й інші кулемети – ДШК, НСВ, Корд, Браунінг… Ця зброя різниться між собою, кожен кулемет має як свої плюси, так і мінуси. Але головне, щоб він ефективно знищував ворога", — розповів Ганс.
Серед обов’язків Андрія як головного сержанта роти — забезпечення особового складу зброєю, контроль за її належним утриманням і ремонтом, доставка боєприпасів, спорядження, форми, харчів, облаштування бліндажів тощо.
За словами Андрія, сержантський склад називають кістяком армії.
"В командира фізично немає можливості контролювати абсолютно всі процеси у своїй роті. Звідси важливий висновок — між офіцерами й сержантами має бути повне взаєморозуміння, тоді в підрозділі все буде добре", — розповів Андрій.
За його словами, за кар’єру йому пощастило особисто знати дуже багатьох хороших командирів, котрі служили в 128 ОГШБр.
"Наприклад, Василя Зубанича (зараз бригадний генерал ЗСУ), Сергія Шапталу (колишній начальник Генерального штабу ЗСУ), Олега Гончарука (колишній командир 128 ОГШБр), Дениса Чаюка (колишній командир 128 ОГШБр), Андрія Літуна (командир 1 гірсько-штурмового батальйону 128 ОГШБр, загинув у березні 2022 року), Віталія Невінського (командир 2 роти 1 гірсько-штурмового батальйону 128 ОГШБр, загинув у грудні 2022 року). Усі вони стали Героями України, двоє останніх, на жаль, посмертно. Знати цих людей, служити поряд із ними для мене, головного сержанта, — велика честь!.." — підсумував Андрій.Читати ще
Читати ще
“Стосунки з товаришами майже не відрізняються від родинних”: історія бійця 128-ї Закарпатської бригади Ігоря
