За інформацією: Суспільне Вінниця.
Сергій Перегончук. Колаж зі світлин Ольги Перегончук
Служити пліч-о-пліч із ним було честю — так про полеглого старшого лейтенанта бригади "Червона калина" з Вінниччини, командира взводу Сергія Перегончука на псевдо "Вітер" згадують побратими. 26 лютого 2025 виповнюється два роки з дня загибелі оборонця. Рідні та військові, які разом з ним захищали Україну, поділилися спогадами про воїна.
"Був добрим і чуйним до чужої біди… Понад усе любив Україну"
Сергій Перегончук народився 27 листопада 1977 року в селі Трушки Білоцерківського району Київської області, розповіла мати оборонця Олена. Проживав чоловік у Калинівці на Вінниччині.
"Сергій зростав серед люблячих його людей. Вечорами, коли родина збиралася разом, любив слухати пісні й розповіді свого дідуся Андрія Романовича, ветерана Другої світової. Це зробило вирішальний вплив на формування громадянської свідомості й характеру Сергія, що вплинуло на його життєвий вибір — стати захисником своєї землі. Любив дітей, поважав старих, був добрим і чуйним до чужої біди, непримиримий до несправедливості й понад усе любив Україну", — сказала мати Сергія Перегончука.
"У мене був найкращий у світі брат. Він був частинкою мене, моєю опорою, моїм порадником і захисником", — розповіла сестра Інна.
Сергій Перегончук. Колаж Суспільного зі світлин Ольги Перегончук
За словами ж сестри Людмили, Сергій шукав своє покликання та шлях у житті, не забуваючи насолоджуватися самим процесом. Для нього це був крок, який вів уперед без страху перед невідомим. Ще з дитинства він переймав ризик, відкриваючи для себе нові перспективи й можливості.
"Він добре володів історичними даними, які досконало вивчав та досліджував, також вивчав бойове мистецтво козаків, любив тварин, спостерігав та вивчав їх поведінку, що також стало частиною життя. Усі ці знання вміло поєднував для захисту своєї країни. Сергій — не лише воїн, а й лікар, вчитель, інженер, командир… Тобто він став тим важливим світлом надії в темряві війни… Але в наших серцях назавжди залишиться щирим, відкритим та усміхненим хлопчиком, який ангельськими крильми обійматиме рідних людей та світитиме яскравою зірочкою", — розповіла Людмила.
Після навчання у Тульчинському ветеринарному технікумі Сергій проходив строкову службу в Калинівці у спецпідрозділі "Ягуар" (у 1996-1998 роках). З 1998 по 2001 оборонець навчався в Білоцерківському державному аграрному університеті, здобув професію ветеринара. З 2003 почав працювати у підрозділі ветеринарної міліції з проведення карантинних заходів, отримав звання майора. За період служби заохочувався 14 разів.
Сергій Перегончук. Фото з власного архіву Ольги Перегончук
"До останнього подиху намагався зберегти життя"
Дружина Ольга розповіла, що у 2014 році, з початком проведення антитерористичної операції на сході України, Сергій взяв до рук зброю та став на захист рідної землі. У 2016 році чоловік підписав контракт із військовою частиною 3028, де пройшов підготовку та здобув кваліфікацію "інструктор". Він навчав людей, готував їх до бойових дій.
На занятті Сергій Миколайович був строгим і вимогливим, а на перерві — звичайною людиною, яка п'є каву з кексом і розказує багато цікавого з простого життя. Так старша сержантка Катерина Павлюк говорить про свого інструктора Перегончука.
"Коли бачили, що він йде проводити нам заняття, то швидше налаштовувалися на роботу, бо знали, що спуску не дасть і витисне все, поки ти не відпрацюєш ідеально. Як командир у маленькому колективі, він знав про всіх усе, кожного розумів і як міг допомагав розв'язувати проблемні питання. Він настільки був енергійною людиною, що часто дивувалася з того, як можна щодня зранку пробігти понад п'ять кілометрів, цілий день "виганяти" на заняттях і ввечері ще мати сили займатися домашніми справами. Досі чекаю почути: "Йоханий-закоханий, скільки бумажні", — сказала Катерина Павлюк.
Сергій Перегончук. Колаж Суспільного зі світлин Ольги Перегончук
Капітан Дмитро Пащук на псевдо "Сідий" розповів, що Сергія знав з 2017. З побратимом часто разом їздили на навчання та проводили заняття, а в проміжках між навчаннями знаходили час для занять спортом.
"Він був цікавим співрозмовником — на різні теми, особливо в темах бойової підготовки. Це була людина, на яку можна було дійсно покластись у будь-якому випадку і в будь-якій ситуації. Навіть у критичних, які мали неординарний характер, він мав власну думку вирішення ситуації, чим зберіг не одне життя. Він не був кар'єристом, а був людиною, яка дійсно думала тільки про своїх підлеглих, до останнього подиху намагався зберегти їхні життя. Це дійсно офіцер з великої букви, за що йому багато хто заздрив. "Вітер" мав холодну голову і тепле серце, за що його любили й поважали", — розповів Дмитро Пащук.
"Бути воїном — жити вічно"
Побратим з позивним "Сєдой" розповів, що Сергій Перегончук мав псевдо "Вітер" недарма, адже був таким: то затихне, то знову бешкетує.
"Про Сергія я згадую завжди. Про усіх, хто втратив своє життя задля того, щоб ворог не прийшов у наші домівки. Сергій був добрий та енергійний. Я познайомився з ним на навчальному полігоні. Він ганяв нас і вчив викладатися на всі сто відсотків. То було тяжко і водночас весело. У нього була всередині якась пружина: стрибуча, енергійна. Він завжди буде у наших серцях", — розповів "Сєдой".
Оборонець Владислав Драпалюк сказав, що Сергій був прикладом для наслідування не лише для нього.
"Я завжди захоплювався його відданістю, дисциплінованістю та професіоналізмом, а найголовніше — його людяністю. Бути воїном — жити вічно. Служити пліч-о-пліч із Сергієм було за честь. Ніколи не забуду!", — сказав Владислав Драпалюк.
Сергій Перегончук. Колаж Суспільного зі світлин Ольги Перегончук
"В ньому була позитивна впертість"
І другом, і наставником Сергій Перегончук був для побратима Сергія Довгополюка.
"Він був дуже цікавою людиною, завжди такий зважений, поміркований. Мені дуже подобалося проводити з ним час. Коли у мене помер батько, то він дуже підтримував усю нашу сім'ю. Дуже сильно запало в душу, як ми з ним ночували в полі біля багаття, готували собі там смаколики й говорили про такі різні і важливі, й не важливі речі. Але він був у той момент як наставник. Дуже прикро, що його немає зараз із нами. Він був гідною людиною з великої букви. Патріотом! І справжнім офіцером! Завжди на кладовищі вітаюся з ним про себе: "Пане капітане!".
Поділився спогадами про полеглого нацгвардійця і побратим Вадим Коцюбинський. Він розповів, що Сергій дуже багато чого знав, багато що розповідав зі свого життя. А ще міг розвеселити. Історій у нього вистачало і смішних, і цікавих, і повчальних. З ним було весело кудись їхати, посидіти поговорити, завжди був душею компанії.
"Він любив борщ, любив перець, любив часник. Те, що він вмів, він вмів добре, старався, щоб все ще краще виходило. Я пам'ятаю, як ми з ним виходили на "взльотку", відпрацьовували стрільбу в холосту. Він до кінця допрацьовував, навіть коли ми вже всі збирались іти, то він все одно тренувався, самовдосконалювався в цьому. Він красень!", — сказав Вадим Коцюбинський.
З його слів, Сергій Перегончук був наполегливим і доводив все до кінця. Завжди старався багато чого зробити і для відділення: коли був у відділенні інструкторів і як його залишали за головного сержанта бригади. Те, що вимагали, він робив максимально добре і так гарно, як тільки вмів.
"Фішка Сєргія була в тому, що він любив спорт. Капець, як він любив спорт! Він був крепкий, бігав у броні і без броні, підтягувався на брусах, був упертий. Як командир він був хорошим, питань немає. Він завжди тягнув за нас слово, відпускав промахи, пропускав помилки, підіймав нам дух. Є дуже багато хороших моментів".
Микола Висльовський та Сергій Перегончук. Фото Миколи Висльовського
Старший сержант Микола Висльовський на псевдо "Лісник" розповів, що Сергія знав із перших днів своєї служби, і більшого добряка, ніж той, у частині не було.
"Він був людиною, з якою можна було поговорити на будь-яку тему, і завжди можна було почути щось нове і корисне. Для мене він був надійним другом, на якого можна покластися і бути в ньому впевненим на 1000%! Працюючи з ним, мене завжди бадьорило те, що він віддавався справі, яку робить, повністю і до кінця. В ньому була позитивна впертість, яка не давала йому лишати будь-яке діло, поки він його не завершить. Я радий, що мав за честь знати таку людину. Назавжди в строю!", — розповів "Лісник".
"Він назавжди в наших серцях"
Побратим Володимир Мальований розповів, що познайомився з Сергієм, коли призвався на строкову службу і проходив курс молодого бійця. Перегончук тоді був командиром іншого взводу. Потім разом були в навчальному центрі.
"Сергій був одним із кращих, відданий своїй справі, веселим. Був сміливий та впевнений у собі, на нього можна було покластися в будь-якій ситуації. Його поважали всі побратими. Дуже цікаво і багато міг розповісти, навчити й показати власним прикладом, як потрібно себе поводити в тій чи іншій ситуації у військовій справі", — розповів Володимир Мальований.
Сергій Перегончук. Фото з власного архіву Ольги Перегончук
Під час повномасштабного вторгнення Сергій Перегончук брав участь у боях під Білою Церквою, боронив Київ, Житомирську трасу, Мотижин, Ірпінь, Бучу, Лисичанськ, Сєверодонецьк та Білогорівку, де у жовтні 2022 отримав вогнепальне поранення в руку, але після лікування повернувся на службу.
"Я памʼятаю Сергія, ще коли він був командиром відділення інструкторів. Памʼятаю, коли ми їздили на навчання під Київ. Це ще до війни було. Він тоді проводив для нас заняття з тактики, і це було дуже цікаво. Сергій був дуже розумний, в нього було достатньо досвіду, щоб поділитися та навчити особовий склад. Під час повномасштабного вторгнення ми були поруч на позиціях. Якось він прибіг до мене і запитав, чи не знаю я, як розблокувати радіостанцію. Я також не пам’ятав, і ми сиділи разом пробували це зробити. І все вийшло", — розповів побратим на псевдо "Маестро".
Сергій Перегончук. Фото з власного архіву Ольги Перегончук
26 лютого 2023 року поблизу села Спірне Донецької області Сергій Перегончук отримав поранення, несумісне з життям. Поховали загиблого захисника на центральному кладовищі в Калинівці на Алеї Слави.
"Сергій був справжнім другом і товаришем, з ним постійно можна було поспілкуватися будь про що та звернутися до нього по пораду. На жаль, Сергій загинув під час виконання бойових обов’язків під населеним пунктом Спірне. Але він назавжди в наших серцях, ми його завжди пам’ятаємо і ніколи не забудемо!", — сказав "Маестро".
У червні 2023 у Калинівці на честь полеглого оборонця відкрили меморіальну дошку. Встановили її на фасаді гімназії, де навчався нацгвардієць.
Військовий був нагороджений відзнакою президента України "За участь в антитерористичній операції" (2016), медаллю "Захиснику Вітчизни" (2023), орденом "За мужність" III (2023) ступеня. Наказом командувача Національної гвардії України від 27 травня 2023 року №111 Сергієві Перегончуку посмертно присвоїли звання "капітан".
"Зараз я навчилася посміхатися, коли згадую його. Але саме зараз він з'являється в розмовах в буденному житті більше, ніж раніше. Я навчилася говорити про нього і відчувати вдячність за те, що він був у моєму житті", — сказала дружина полеглого оборонця Ольга Перегончук.
