За інформацією: Суспільне Вінниця.
Батьки Пантелеймона Собка та портрет загиблого бійця. Фото Лесі Собко
Це не волонтерство, а обов’язок і пам’ять про полеглого сина Пантелеймона. Так про допомогу захисникам говорить сім'я Собків із села Качківка на Вінниччині. Пантелеймон Собко загинув у 2022, захищаючи "Азовсталь" у Маріуполі. З перших місяців повномасштабної війни його родина виготовляє та відправляє на фронт консерви та інші харчі.
Мати загиблого захисника — Леся Собко — розповіла нам, що для бійців виготовляють домашні м’ясні консерви, паштети, кров’янку, шкварки, сало солене/копчене та згущене молоко. Зроблено більш як по тисячі баночок тушкованки та згущеного молока. Працюють усією сім’єю.
"Останні роки волонтерська група — це моя сім’я. Моя мама, чоловік Юрій Іванович, діти і невістка Юлія. Ми разом усе робимо. Я не оголошую ніяких зборів, нічого не прошу. Просто відвозимо волонтерам свою продукцію. А люди наші знають, чим ми займаємося, і хто бажає допомогти — дзвонять, питають, що потрібно, приносять. Хтось може скинути якісь кошти — і ми все відвозимо. Ми просто допомагаємо волонтерам. Поки маємо чим допомагати — доти все будемо робити", — сказала Леся Собко.
Консервація на фронт. Фото Лесі Собко
За її словами, готують у пам’ять про загиблого сина Пантелеймона Cобка й у вдячність захисникам і захисницям, які виборюють спокій ціною власного життя.
"Коли в березні 2022 ми почали цю діяльність з дівчатами-однодумцями, нам допомагало все село. Ми розсилали посилки з продуктами всім хлопцям, кому потрібно. А в той час наш син Пантелеймон зі своїм екіпажем вів бої в оточеному Маріуполі – голодні. Туди навіть миша не могла проскочити. Коли був ще зв’язок я питала: чи потрібна якась допомога, ми можемо вислати продукти. А він сказав: "Потрібно, мамо. Надішли нам дронів, байрактарів", — розповіла жінка.
— Це було так боляче і страшно чути, що твоя дитина не просить їжі, а просить того, щоб можна було воювати. Про те, що їли, син розповідав коротко. Казав, що зварили на вулиці котел супу, але самі не їли — віднесли людям, які сиділи у підвалах".
Леся Собко розповіла, що за майже чотири роки син приснився лише раз.
"Вже четвертий рік, а він не хоче мені приснитися. Один раз після похорону був сон. Перед очима хмаринка, а в тій хмаринці — очі сина: великі, ясні й сумні. І голос: "Мамо, нагодуй хлопців". Він кілька разів це повторив, чітко і з натиском. І як після цього сидіти склавши руки і спокійно їсти шматок м’яса з хлібом?".
Консервація для оборонців. Фото Лесі Собко
За роки повномасштабної війни родина переробила на харчі для захисників майже все господарство.
"За три роки ми вирізали всі свині. Як сказав чоловік: якщо віддавати торгашам за безцінь, то краще різати, переробляти і віддавати хлопцям. Так само і зі згущеним молоком. За ці роки ми зробили тисячі банок тушкованки, паштетів — скільки всього, навіть не знаю, але дуже багато. Зараз, скажу чесно, працювати стало складніше. Цього року світло дуже підводить. Корови вже йдуть у запуск, ще трохи дояться, але нема як робити — і від цього так важко на душі", — розповіла Леся Собко.
Родина має автоклав на 600 півлітрових баночок. Найбільше за один раз робили в ньому 300 банок згущенки.
"Рецепт такий: 5 кілограмів цукру, 5 літрів молока, 2 кілограми сухого молока, пакетик ваніліну за бажанням. Готуємо 20 хвилин при температурі 105 градусів. Якщо робимо щось м’ясне — то кров’янка і паштет варяться разом, а тушкованка окремо".
За словами жінки, вони працюють з місцевими волонтерами.
"Це "Джерела Перемоги". Неодноразово передавали продукцію громадській організації "Відродження ЮА" під керівництвом Олени Рибалко-Бельської, завозили волонтерам під керівництвом Тамари Главацької, "Оксанівським берегиням" передаємо згущене молоко на випічку. Багато продукції надсилаємо і самі тим, хто звертається. Я не люблю, коли кажуть на нас "волонтери". У моєму розумінні волонтери — це ті, хто присвятив себе цій справі повністю. Як Валентина Римарчук, Тамара Главацька. Я в захваті від цих жінок-титанів, таких ніжних і водночас сильних і незалежних. А ми просто маємо змогу хоч трішки допомогти — і допомагаємо".
Валентина Римарчук (ліворуч) на світлинах. Колаж фотографій Лесі Собко
Леся Собко розповіла, що намагаються допомогти кожному, хто потребує. І їм також допомагають: друзі, куми, односельці — дзвонять і питають, що потрібно.
"За кожну баночку, за кожен мішок цукру, за кожну упаковку кришок, за кожну гривню ми щиро й уклінно дякуємо. Ми завжди звітуємо за витрачені кошти і зроблене в нашій сільській групі "Качківка-Подоляночка". Багато хто питає: "А ви хоч знаєте, що воно все доходить особисто хлопцям, а не кудись наліво?". І я завжди відповідаю: ми працюємо з перевіреними, чесними й відповідальними волонтерами. І будемо допомагати стільки, скільки потрібно, допоки є можливість. Ми не маємо права опускати руки", — сказала Леся Собко.
За її словами, додає сил і підтримка від незнайомих людей.
"Коли була потреба в баночках, зовсім чужі люди з Дніпра організували збір. Наш волонтер Максим Федорук, повертаючись із фронту, заїхав до них. Вони завантажили цілий бус. Я як побачила — тішилась, як мала дитина, плакала від щастя, що буде з чим робити. Допомагає і жителька Качківки Світлана Присяжна. Вона дзвонить, питає, коли будемо їхати, організовує збір на своєму кутку. Люди там чудові — передають продукти, речі, а ми все відвозимо "Джерелам Перемоги". Саме вона організувала і збір банок у Дніпрі, бо колись там проживала", — розповіла Леся Собко.
Вона просить усіх допомагати волонтерам та підтримувати військових.
"Хочу, щоб усі, хто може, допомагали своїм волонтерам. Бо вони роблять титанічний вклад у таку омріяну перемогу".
