За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Один з перших вертепів товариства. Фото: Тарас Гребеняк
Офіційна дата заснування товариства "Вертеп" припадає на 1989 рік. Відбулися збори, відбувся концерт в педагогічному університеті. Розкажіть, як в той час вдалося переконати керівництво вищого навчального закладу, аби вони дозволили цей захід?
Це був такий час, коли одні боялися, а інші вже не боялися. І влада не знала, як поводитися. Самі організували цей захід. Оскільки були студентами, то ми мали право вимагати: "Ми хочемо це зробити". І нам надали цю можливість. Там вперше пролунало: "Ще не вмерла Україна". Потім всі на нас так дивилися, мовляв, ми всіх підставили. Керівництво університету мало відношення і до партійних, і до "кагебістських" кадрів, тому вони самі могли вирішувати ці проблеми.
У мене є згорток. Я хочу, щоб ви його відкрили і подивилися. Мені сказали, що це одна із перших афіш: "Оголошення: 4 січня о 20:00 товариство "Вертеп" запрошує на різдвяну виставу. У програмі: коляди, вертепи. Актовий зал педуніверситету". Якого це року афіша?
Ну, оскільки це 4 січня, це був 1990 рік. Тому що 4 січня 1989 ми ходили ще з вертепом, але це був наш гурт. Ми не були ще товариством. Товариство виникло після подій 9 березня, коли багатьох із нас почали залякувати в інституті, мовляв, ми вас виженемо. Але гурт вже був досить великий. І дехто відійшов, справді. Були, наприклад, діти, чиї батьки були на досить високому рівні партійному. Це несло загрозу. Батьки впливали. Але багато хто залишився. І тоді сказали: "Якщо так, то ми будемо продовжувати свою роботу". І ми сформувались тоді, як товариство.
Громадсько-політичний діяч Тарас Гребеняк і журналістка Суспільного Ірина Моргун. Фото: Суспільне Тернопіль
Тобто опір вас спонукав до дії?
Так. До 1991 року ми діяли, як нелегальна структура. Тобто, лише в 1991 році нам вдалось вже зареєструватися.
Діяли підпільно, але багато заходів організовували. 175-та річниця Тараса Шевченка — у вас був похід до пам’ятника. Відроджували національні традиції — Купала в парку "Сопільче". Також товариство запровадило таку акцію, як прибирання могил Січових Стрільців. Ви їздили в різні експедиції, записували фольклор. Як ви зараз оцінюєте ту роботу, яку проводили саме у 89-90-х роках? Як сприймало це все місцеве населення?
Місцеве населення сприймало це дуже позитивно. Якщо говорити, наприклад, про цю акцію Купала, яка в 1990 році була, — за нами йшов гурт з тисяч людей. Це було справді дуже багато. Люди були спраглі до того. Хтось не знав, а хтось пам’ятав. І це так передавалося. Тобто була така потреба. Це те, з чого починається, напевно, відродження держави. Коли ти себе ототожнюєш, ти причетний до цієї нації. Почалося оце відродження саме з того, що українці почали розуміти, що вони є саме українцями. І ми були тими, хто до цього спонукав, хто це розпалював. І тому це мало підтримку. І з нами не могли отак боротися, щоб просто всіх пересадити. Тому що розуміли, що за цим стоять певні люди, що може бути спротив. І навіть акції були такого, скажімо, політичного змісту. Наприклад, голодування студентів, коли почалося в Києві. Ми, фактично, мали таку нараду перед самим початком акції в Тернополі. Тоді були представники з кожного університету, по одній людині. І ми почали цю акцію. Вона потім розгорілася. Ми вже тоді були дуже задіяні в цих політичних процесах. Відправляли людей до Києва підтримувати голодування, тут організували голодування. Їздили по довколишніх районних центрах. До Кам’янця-Подільського — тоді там вперше підняли синьо-жовтий прапор. Це привертало більше людей до цього процесу.
Перший концерт товариства “Вертеп” Тарас Гребеняк
Обряд на Івана Купала Тарас Гребеняк
Революція на граніті Тарас Гребеняк
“Вертеп” на першому фестивалі “Червона рута” Тарас Гребеняк
Вертепівці водять гаївки Тарас Гребеняк
Ви згадали про підняття прапора. У Тернополі також піднімали прапор. Для цього спеціально щоглу варили. Розкажіть докладніше. Який це був рік?
Це був, мабуть, 1990 рік. На комбайновому заводі був і осередок "Руху" і багато працівників було. І так сталося, що там дехто з наших працював. Казали, що там є такий матеріал, який можна використати. І хлопці щоглу тягнули через місто. На той момент там відбувалась якась акція, стояли намети. Щоглу якось встановили, потім її зривали, потім вона знову чомусь виникала. Це був період такої боротьби.
Товариство "Вертеп" і його діяльність нероздільно пов’язані з українським фольклором і піснею.
Ми організовували експедиції в пошуках матеріалу. Багато що було загублено. Наприклад, обряд Купала можна було знайти лише на півдні і на півночі області. А в інших районах його вже не пригадували. Тому ми збирали це по крупинці. І була тоді така думка: давайте, ми зробимо щось таке для урбанізованого суспільства. Тобто, прив’яжемо це до міської культури. І ми почали щось творити. Спочатку вертеп — в нас вже були авторські вертепи, де були написані авторські сценарії на актуальні теми, де були нові персонажі введені. В нас був навіть період, коли ми на базі одного цього товариства творили три-чотири вертепи, які мали свої різні сценарії, різних персонажів. Це була творчість. Так само гаївки. Ми намагалися ввести їх в міську культуру. До речі, донині воно працює.
