За інформацією: Суспільне.
94-річна жителька села Чорна Кам’янка на Черкащині Лариса Гуцал у 1932-33-й роки пережила Голодомор. ЇЇ родину розкуркулили, проте вони вижили, бо батько мав роботу у колгоспі та сімʼї вдалося зберегти корову.
Пані Лариса розповіла Суспільному, що досі памʼятає, як тоді тіла дітей, дорослих та старих односельців підводою відвозили та скидали до рівчака за місцевим цвинтарем.
За словами Лариси Костянтинівни, де знаходяться могили померлих від Голодомору у її селі знають лише старожили. Нині старий цвинтар порослий чагарниками:
"Із школи везли, бо мерли люди за партами. І їх туди вивозив хоронити Танась, і ще в нього був помічник. Набирали на віз і хоронили. Видно, могила була велика. Щодня везли людей".
У селі 94-річну Ларису Гуцал називають баба Люся. Вона вже не ходить та пам’ятає розповіді про Голодомор.
"Чоловіки брали корови та вели в колгосп. Ходили штрикали такими палицями, шукали зерно, хто де сховав. Такий був наказ", — розповіла Лариса Костянтинівна.
94-річна черкащанка поділилася спогадами про Голодомор. Суспільне Черкаси
Найтяжчою була весна 1933 року, зазначила пані Лариса. Тоді у селі був випадок канібалізму:
"Як люди почули цей запах, а там було витоплено в печі був горщик великий. Вони витягли цей горщик, а там дитячі ручки і ножки засмажені. І тих людей, що це зробили як забрали того дня, так всі кажуть, що їх ніхто не бачив".
За словами Лариси Гуцал, їй з батьками вдалося врятуватися завдяки єдиній корові, яку не забрали:
"Оце був цей літр молока. Мама моя казала, що разів пʼять приводили додому корову та коні, які перед тим в них забрали. Бо це ж було воно їхнє — їй мати дала. Трохи поводилися сюди-туди, та й забрали".
94-річна черкащанка поділилася спогадами про Голодомор. Суспільне Черкаси
Щороку з нагоди Дня пам’яті жертв голодоморів Лариса Гуцал просить онуків прийти до цього пам’ятника, вшанувати загиблих від рукотворного голоду. На Черкащині від нього вмерло понад триста тисяч людей, розповів голова обласної організації Національної спілки краєзнавців України Валентин Лазуренко. Втім, точну цифру і по нині назвати, каже, складно:
"Одна історична школа подає, я сказав би промосковську орієнтацію — три з половиною, три і сім, і це все спричинено посухою та іншими природними умовами, є цифра сім з половиною мільйонів обґрунтована, і є остання цифра – 10,5 мільйонів, яку обґрунтовують демографи".
94-річна черкащанка поділилася спогадами про Голодомор. Суспільне Черкаси
Голодомор – це не лише трагедія українського народу, а й питання національної безпеки, зазначив Валентин Лазуренко:
"Це понівечена нація фізично, морально. Ми і на сьогодні відчуваємо ментальні наслідки для нашої нації. Наші вороги і на сьогодні вважають, що в Україні був голод, а не Голодомор-геноцид".
Нагадаємо, щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. Цей день був визначений у 1998 році Указом Президента України. У 2006 року Верховна Рада України ухвалила Закон про визнання Голодомору геноцидом українського народу.
