За інформацією: Суспільне Чернігів.
Фото згенероване штучним інтелектом, на якому зображені підлітки перед бійкою “стіна на стіну” на льоду озера “Земснаряд”. aistudio.google.com
У січні 1982 року в Чернігові, в районі озера "Земснаряд", сталася масштабна бійка між молоддю з усіх районів міста. В історію вона увійшла як "льодове побоїще" за участі близько 200 юнаків віком від 15 до 18 років. Озброєні палицями та кийками, вони зібралися, щоб вирішити суперечки щодо контролю над мікрорайонами Чернігова.
Бійки "район на район" або "стінка на стінку" у 1980-ті були дуже розповсюдженим явищем. А Чернігів молодь між собою ділила на райони — "дружні" та ні.
"Нам було тоді по 15 років, і ми завжди були за весь «кіпіш», який відбувався. Особливо коли старшокласники заходили до нас і говорили, що планується нова бійка. Наприклад, мій район називався «Комуна», і ми часто вступали в сутичку з «Войкова» (нинішня вулиця Чорновола, — ред.)", — пригадує ті роки чернігівець Валерій Сірий.
До "льодового побоїща", яке очевидці тих подій називають наймасовішою вуличною бійкою в історії Чернігова, готувалися як самі учасники, так і тодішня міліція. Правоохоронці саме патрулювали все місто, і поруч із Болдиною горою одні з них побачили хлопця, що біг та викрикував: "Там бійка намічається з палицями, кийками, дуже багато людей!". Правоохоронці тоді нарахували до 200 юнаків, 70 із яких їм вдалося затримати. І саме ця сутичка спричинила розголос у тодішній Радянській Україні, а до Чернігова з'їхалася верхівка влади, щоб не допустити подібного та "розібратися" з директорами закладів освіти, які, на їхню думку, "недопрацювали у вихованні молоді".
Ми пригадаємо цю історію з допомогою учасників тих подій: інспектора карного розшуку міського відділу міліції, начальника карного розшуку області та чоловіка, який брав участь у подібних бійках, але ту, як сказав нам, пропустив через хворобу. Проте він був присутній тоді, коли за неї домовлялися.
Також розповімо про причини тогочасних бійок "район на район", адже, на думку істориків, більш жорстока, агресивна поведінка характерна саме для росіян, натомість в українців бійка та поєдинок були формою самозахисту. Про "льодове побоїще" та все, що з ним пов'язане, — читайте у матеріалі Оксани Рекун.
"Льодове" мало б вирішити всі суперечки, хто який район "контролює"
Валерій Сірий — чернігівець. Він один із небагатьох, хто знає про те, як готувалося "льодове побоїще", і погодився поговорити із Суспільним. Саме в тій бійці, каже чоловік, не зміг узяти участь через хворобу. Проте він говорить, що ходив домовлятися за неї на Селище ТЕЦ (мікрорайон Чернігова, — ред.).
"Тільки ми ту бійку між собою називали «куликівська» (очевидно, за назвою Куликівської битви, — ред.). Ми пішли домовлятися, і до нашого одного хлопця підбіг місцевий та кийком по голові ударив, що він аж на коліна впав. Я ще запитав: «За що?», а мій товариш: «Це тут нормальна практика». Потім нам сказали, щоб ми тут не ходили, бо ми з «чужого» району".
Валерій згадує, що "льодове побоїще" мало б вирішити всі суперечки, хто який район "контролює".
"Наприклад, мій район — «Комуна» (раніше називався Комуністичний провулок, біля швейної фабрики, — ред.). Нас підтримували Селище ТЕЦ та Шерстянка. Ворогували ми з районом «Войкова». Ми в ті часи ламали паркани й просто з палицями йшли на бійку, і всі були задоволені, особливо коли перемагали. Кричали: «Ура, ми молодці!». «Льодове» ж було на озері, яке нині відоме як «Земснаряд»".
Валерій Сірий, очевидець та учасник деяких бійок серед молоді у Чернігові 1980-х років. Facebook/Валерій Сірий
Саме через день після бійки, за словами "Сєркіна" — так називали його тоді на районі, — він втік із дому, щоб дізнатися, чим завершилася сутичка.
"Тоді я зустрів знайомого, якого тільки відпустила міліція, і він мені розповів про бійку на льоду. Він казав, що під час неї мав саморобну шаблю, уявіть собі, і його спіймали. З його розповіді я зрозумів, що міліція тоді чекала всіх хлопців і самої бійки не вийшло, були більше розбірки з правоохоронцями".
Про це сказав і колишній начальник карного розшуку Чернігівської області Сергій Іваненко. Він додав: "Там не стільки тієї бійки було, як розбірки після, бо і на міському комітеті партії обговорювали цю історію". "Партія ж, зрозуміло, почала з'ясовувати: чому все це почали, чому підлітки збиралися з металевими кульками, палицями та іншими ручними знаряддями на бійки. Всі ж хотіли запобігти. Там вчасно зорієнтувався один співробітник міліції. Він побачив групи юнаків та повідомив черговому. Саме тому ми встигли зібрати правоохоронців. Інакше вона б стала масовою. До різанини там не дійшло, але палицями билися добряче. Все могло закінчитися трагічніше".
"Хлопці, не бійтесь, «менти» у дітей стріляти не будуть"
Нині краєзнавець Володимир Руденок у 1982 році — інспектор карного розшуку міського відділу міліції. Він розповів, що того січневого вечора 1982-го їх розділили по місту на декілька груп та виділили транспорт для чергування. Їм надходили сигнали про групи молодиків, які йшли з різних районів міста до Болдиної гори.
"Нас було троє офіцерів: два — у формі, один — у цивільному, бо у розшуку працював. Я був єдиним зі зброєю, бо спеціально зброю ніхто не видавав, бо там дітлахи збиралися і ніхто стріляти не планував".
За спогадами Руденка, їхня група була біля підніжжя Болдиної гори, неподалік магазину. Нині там також розташовані продуктовий магазин та кафе.
"Ми піднялися якраз навпроти Іллінської церкви, на пагорб, і я почув, знаєте, як у фільмах, коли там усі б'ються. Такий стукіт палицями і гул стоїть. І ми спустилися вниз, тоді ще забудови такої потужної там не було. І ми йшли вздовж цієї вулиці, я ще запам'ятав, що біля одного з будинків трактор стояв гусеничний, у якому всі шибки побиті. Назустріч біг хлопчина. Ми його схопили швидко, почали запитувати, а він такий переляканий розповів: «Там бійка намічається з палицями, кийками, дуже багато людей!». І побіг. Ми не стали його наздоганяти, бо зрозуміли, що він просто тікав звідти, щоб самому не потрапити у натовп".
Вид з Болдиної гори на мікрорайон Лісковиця. Січень 2026 рік
Вид з Болдиної гори на мікрорайон Лісковиця. Січень 2026 рік Суспільне Чернігів
Вид з Болдиної гори на мікрорайон Лісковиця. Січень 2026 рік Суспільне Чернігів
Вид з Болдиної гори на мікрорайон Лісковиця. Січень 2026 рік Суспільне Чернігів
Згодом міліціонери побачили групу хлопців до 17 років із ціпками та дринами, каже Руденок.
"Я ще подумав, що отримати по голові таким дрином — це смерть одразу. І біжить їх, мені важко сказати зараз, але не менше ніж 50–70 чоловік. Я дістав пістолет і зробив три постріли у повітря. А вони, як зараз пам'ятаю, кажуть: «Хлопці, не бійтесь, «менти» у дітей стріляти не будуть». Але це все з матюками було. І ці постріли були глухі, їх чули лише у перших рядах, але й це не допомогло. Я пістолет засунув у футляр, а вони на нас летять. І ми встигли схопити шістьох. Решта розбіглися. Хтось ще біг, але і не зупинилися навіть".
У той момент, пригадує тодішній правоохоронець, уся бійка була попереду. Залишивши свого колегу охороняти затриманих, двоє міліціонерів побігли далі. Руденок згадує, що на "Земснаряді" побачив до 150 людей.
"А вони фактично на нас не звернули уваги. Коли ми підбігли туди, я ще зробив два постріли вгору, потім зрозумів, що вони навіть їх не чують, бо їм не до цього. Ми тоді встигли ще прихопити десь чоловік п'ять-шість. Почули машини з проблисковими маячками. Потім ми вже завантажували всіх, хто не втік, до міськвідділку. А тікало тоді багато у жилі райони. Ще по ходу деяких ловили. Так, я запам'ятав, що у відділку було затриманих близько 70 пацанів".
Події відбувалися увечері. Того січневого дня було багато снігу та стояв мороз. Середня температура повітряЗа даними Чернігівського обласного центру з гідрометеорології. була -16.9ºC, що нагадує погоду січня 2026-го. Зі спогадів правоохоронця, перших учасників бійки вони побачили о 6 вечора, а до дев'ятої — затримані були у відділку. Також він розповів, що його дивував факт — мало хто з батьків приходив шукати своїх дітей.
Та частина озера “Земснаряд” у Чернігові, де за словами учасників подій, відбулася бійка відома як “льодове побоїще” у 1982 році Суспільне Чернігів
Озеро “Земснаряд” у Чернігові Суспільне Чернігів
Та частина озера “Земснаряд” у Чернігові, де за словами учасників подій, відбулася бійка відома як “льодове побоїще” у 1982 році Суспільне Чернігів
"Фактично якось батьки не дуже контролювали, де їхні діти бігають уночі. І тоді, кажуть, дуже багато розмов ширилося у місті, що там була стрілянина й смертельні поранення, але я такого не бачив. Усіх пацанів передали, кого затримували, за місцем скоєння злочину. Це була територія Новозаводського району. Там вже з ними розбиралися, напевно, за дитячими справами, за фактом хуліганства (порушення громадського порядку)".
Ми звернулися до Новозаводського районного суду із проханням знайти архівні справи щодо цієї бійки. Нам повідомили, що реєстрацію кримінальних справ ведуть в алфавітному покажчику: прізвище, ім'я, по батькові обвинувачених. На жаль, нам не вдалося дізнатися імен затриманих учасників тієї бійки.
"Кіса-заводіла", "Мотильок", "Пілік" та "Сєркін"
"Нам було тоді по 15 років, і ми завжди були за весь «кіпіш», який відбувався. Особливо коли старшокласники заходили до нас і говорили, що планується нова бійка", — розповідає Валерій Сірий.
Зараз йому 58 років, і він каже: "Чому ми билися? Я тільки зараз, коли маю двох дітей та двох онуків, задумався над цим, але відповіді не знайшов".
Бійки відбувалися "район на район", розповідає очевидець тих подій. Зазвичай це були групи по 5–10 людей, але іноді й більше. Чому ж це явище було таким популярним у радянському Чернігові?
"Після дискотек, або хтось просто зайшов на наш район — і вже бійка. На танцмайданчику вони постійно були. Якщо туди приходили два райони, то це все. Всі намагаються зачепити одне одного, і потім понеслось: міліція, затримання. Мене теж неодноразово затримували. Був один раз, коли нас, два ворожі райони, в один автобус посадила міліція. Автобус повний, у нас там бійка зав'язалася — футболки рвали, ледь розборонили нас. Я і мій товариш Кислиця 10 діб відсиділи за хуліганство тоді".
Серед своїх друзів по району "Комуна" "Сєркін" пригадав таких: "Кіса-заводіла", "Мотильок" та "Пілік".
"На жаль, вони вже покійні. А тих, хто брав участь у «льодовому», я не знаю всіх прізвиськ. Чув, що теж багатьох вже немає серед живих. Під час тієї бійки й автівки міліції нібито перевертали, як тікали пацани".
"Район на район"
1980-ті в Радянському Союзі можна умовно поділити на два періоди. Перший – брежнєвський "застій", на який припав початок радянського вторгнення до Афганістану. Другий – період "перебудови" з приходом до влади Михайла Горбачова. Зміни в радянській імперії, яка доживала останні роки, проявлялися і в стилі одягу та уподобаннях молоді. Начоси волосся, панк-рок, фанк, попмузика, вуличні дискотеки, які неодноразово закінчувались бійками серед молоді.
На фото чорно-біла хроніка 1980-их років: черга по товари та продукти, які були нормою життя людей в СРСР (Союзі Радянських Соціалістичних Республік) Суспільне Медіатека
На фото чорно-біла хроніка 1980-их років: черга по товари та продукти, які були нормою життя людей в СРСР (Союзі Радянських Соціалістичних Республік) Суспільне Медіатека
На фото чорно-біла хроніка 1980-их років: табличка “Сьогодні телевізорів в продажі не буде” Суспільне Медіатека
На фото чорно-біла хроніка 1980-их років: черга по яйця Суспільне Медіатека
На фото чорно-біла хроніка 1980-их років: табличка на дверях магазину Суспільне Медіатека
На фото чорно-біла хроніка 1980-их років: черга за продуктами Суспільне Медіатека
На відео кольорова хроніка 1980-их років: ощадкаса, видача грошей в касі Суспільне Медіатека
Всі правоохоронці, з якими ми поспілкувалися, кажуть одне: бійки між районами міста були досить поширеним у ті роки явищем.
"Найвідоміші — Подусівка, Лісковиця, ТЕЦ, Шерстянка. Проте були й інші, які також організовували бійки, які в народі були відомі як «район на район». Наприклад, Подусівка могла підключити до себе Масани, колишнього Рокосовського (нині проспект Левка Лук'яненка, — ред.), і пішли на ту відому бійку «льодове побоїще». Щоб відрізнятись по районах, наприклад, одні вдягали білі смужки на руки. Брали з собою металеві кульки, бити, прути та йшли на «переговори»", — каже Сергій Іваненко.
"Місто ділилося на низку районів, які контролювала молодь. Був район Лісковиця, Подусівка, Кавказ, Бакинський двір (інша назва — «Коти», — ред.) і таке інше. Маса була цих районів. І вони між собою періодично билися, то за дівчат, то за сфери впливу, то на танцях когось образили, а потім йшли розбиратися. Ось такі речі були постійно", — доповнює Володимир Руденок.
Краєзнавець Володимир Руденок, у 1982 році — інспектор карного розшуку міського відділу міліції. Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка
Стосовно "льодового побоїща", то після тієї бійки, яку все ж таки вдалося застерегти правоохоронцям, міліціонерів направляли до шкіл міста для проведення виховних бесід. Руденок, наприклад, згадує, як ходив у 29-ту школу, де зібрали всіх старшокласників.
"Тоді ж все місто гуло тією подією. А школярі, тільки я зайшов у клас, почали хихотіти, тому що в ті роки все було заведено применшувати. І в мене запитали: «Скільки там було людей?». Я розповів, оскільки був в епіцентрі подій, що загалом там було до двохсот людей. І вони одразу замовкли, бо зрозуміли, що я не брешу".
На бійки не звертала увагу радянська преса. Принаймні з 1982 по 1985 рік про це не повідомлялося у випусках газет "Деснянська правда" та "Комсомольська правда", які проаналізувала журналістка Суспільного. У бібліотеці імені Софії та Олександра Русових нам розповіли, що писати про кримінал у радянські часи було небезпечно, адже це могло б дискредитувати партію та їхню роботу.
Про виховну роботу у школах після "льодового побоїща" згадує й нині викладачка Національного університету "Чернігівський колегіум" імені Т.Г. Шевченка Людмила Павленко. Вона тоді навчалася у 3–4 класі й дружила з дівчинкою, брата якої затримали за участь у цій бійці.
"Дівчинка та ходила в мій клас і жила на Лісковиці. Її старший брат був у цьому русі. Він там був дуже авторитетний підліток. І я пам'ятаю, що вона була дуже засмучена та налякана, бо вона його дуже любила, а він туди йшов. І вона щось розказувала, що в руках у нього, як розповідали за кульки, труби, то у нього була коса, щоб траву косити. І він там комусь дуже сильно завдав шкоди. Я знаю, що його забрали, і, найімовірніше, він отримав вирок суду. І потім все його життя пішло шкереберть після цього.
Через декілька років йому дали розстрільну статтю, вже за інший злочин".
Прізвище та ім'я цього хлопця і родини Людмила Павленко не назвала, посилаючись на етику та трагічну долю сім'ї.
Всі шукали причину: чому бійки відбувалися?
Людмила Павленко каже, що під час навчання у старших класах усі однокласники знали, хто з яким районом ворогував і де було краще не ходити.
"Дійсно, все місто було поділене. Я жила на Красному мосту, у нас в школі навчалися хлопці, всі вони жили практично у 17-му кварталі й були активні. Так, я знаю, що вони облаштували собі місце у підвалі жилого дому".
Викладачка Національного університету “Чернігівський колегіум” імені Т.Г. Шевченка Людмила Павленко. Facebook/Людмила Павленко
Проте викладачка каже, що не пам'ятає, щоб у школі на комсомольських зібраннях розбирали поведінку тих, хто брав участь у бійках.
"Це дуже дивно. Я досі цього не розумію".
Іншої думки колишній начальник карного розшуку в Чернігівській області Сергій Іваненко. Він розповів, що після "льодового" всі групи підлітків у місті вичислили та були "вжиті відповідні заходи". Міліціонери проводили розмови у школах зі старшокласниками, ставили на облік підлітків, справи багатьох із яких розглядали на комсомольських та піонерських зібраннях. Деяких учасників направили до спецшкіл, інтернатів та навіть колоній.
"Тоді позвільняли багатьох директорів дитячих установ — закладів освіти. Всі шукали причину: чому так відбувалося? Мало ж бути якесь пояснення. Вирішили, що діти мало зайняті, треба додати спортивних секцій, долучати їх до занять. Звісно, та бійка була резонансом для всього міста. Всі говорили, бо багато дітей постраждали. Я пам'ятаю, як сину однієї вчительки металевою кулею пробили лоб. Він живий залишився, але ж в якому стані".
"Це школи, ПТУ. Серед них утворювалися авторитетні групи. Чому у цей період все відбувалося? Бо це період безладу в державі. У тому ж 1982-му помер Брежнєв.10 листопада 1982 року помер Леонід Ілліч Брежнєв. Це період «застою» у державі. Також я думаю, що мала вплив й Афганська війна.1979–1989. Групи виникали з будівництвом районів. Наприклад, побудували «Чернігівський заводЗаснований 14 лютого 1967 року, відомий у Чернігові як ЧЕЗАРА. радіоприладів», виникло угруповання «Рокосуха». Потім — район «Коти»", — доповнює колишній начальник Деснянського райвідділку міліції Володимир Ревенок.
Колишній начальник Деснянського райвідділку міліції Володимир Ревенок. gorod.cn.ua
Він розповідає, що у той час молодь не мала де провести час. Танцмайданчики були не в кожному районі, а там, де вони були (Будинок культури у Павлівці та на "Котах"), бійки виникали постійно.
"Після «льодового побоїща» всім співробітникам міліції наказали виступити у всіх школах міста, розповісти про наслідки для підлітків. Потім я ще виступав на вчительській конференції, у серпні того ж року, але сильно це не вплинуло на зміну тенденції. Ми бачили, що це не дало результату. Бійки продовжувалися ще декілька років. Учителів зобов'язали чергувати на танцмайданчиках, щоб застерегти ці сутички. Закінчилися вони масово, як до влади прийшов Горбачов (11 березня 1985 року, — ред.). Тоді почали з'являтися приватні фірми та дискотеки зі своїми охоронцями для забезпечення порядку".
"Це не мода, яка виникла сама собою. Це комусь було потрібно"
Розбірки за допомогою бійок — не притаманні українцям як нації, вважає Людмила Павленко як історикиня та науковиця. На її думку, це результат десятків років перебування України в складі СРСР і такі бійки характерні для російського менталітету.
"Якщо ми згадаємо XIX сторіччя, то у той час відбувалися всі ці кулачні бої — «стінка на стінку». Це все у Росії, в Україні такого не було. Я вважаю, що воно було штучно насаджено нам. Це не якась мода, яка виникла сама собою. Це комусь було потрібно.
І цікаво, що на чолі всіх цих районів були абсолютно дорослі люди. Це були такі дядьки з кримінальним минулим, які приходили та опікали наших хлопців. Ми бачили просто, як це все відбувається. Вони їх підтримували та створили таку субкультуру".
Павленко пригадує, що тоді було модно слухати "блатну" музику, вдягати "півники" (шапки, — ред.) на голову, руки пов'язувати кольоровими стрічками, щоб ідентифікувати, хто з якого району.
Історик Максим Блакитний також поділяє думку Павленко щодо російського впливу. Він каже, що більш жорстока, агресивна поведінка, культ смерті та війни характерний для росіян протягом століть.
"Відповідно, у них інше виховання та система цінностей, традицій, моралі. Водночас в українців бійку та поєдинок можна розглядати як переважно самозахист та захист. Найбільше проникнення та нав’язування російської культури почало відбуватися після окупації Росією більшої частини України (кінець XVIII — початок XIX сторіччя). Активно це продовжувалося й у радянський час".
Чернігів у 1980-х роках Костянтин Ягодовський
Чернігів у 1980-х роках Костянтин Ягодовський
Чернігів 1980-х Костянтин Ягодовський
Чернігів у 1980-х роках Костянтин Ягодовський
Одним із головних центрів розповсюдження російської культури на Чернігівщині Блакитний назвав Чернігів — як адміністративний центр Сіверщини, згодом губернії та області.
"Це все відбувалося через близькість Чернігівщини до кордону з Росією. Протягом XIX — початку XX сторіччя десятки тисяч чоловіків із сіл нашої області вимушені були служити у російській армії. Згодом ця історія повторювалася у радянській армії. Саме російська армія була центром обробки людини «російською культурою», точніше, антикультурою, осередком поширення російських традицій. Це — грубість, жорстокість, нецензурна лайка. Після багаторічного перебування в армії чоловіки приносили нові цінності до родини, населеного пункту, а їхні діти з вихованням це вбирали у себе".
Директор обласного історичного музею Максим Блакитний. Суспільне Чернігів
Історик також навів цитатуСпомини Георгія Артозеєва, учасника партизанської боротьби, що зберігаються у музеї. Саме село розташоване за 19 кілометрів від кордону з Росією. про буденне життя селян у селі Машеве Новгород-Сіверського району на початку 20-х років XX сторіччя, яка, на його думку, розкриває всю історію появи бійок як явища у Радянській Україні.
"По селу Машеве існували молодіжні хуліганські компанії, які поділялися на слабких та сильних. Кожен мав свою зону вулиць, де вони вільно діяли і без бійки до дівчат не підпускали інших хлопців… Ці компанії вечорами, у боротьбі за дівчат, влаштовували напади. Бійки доходили до тяжких наслідків: різанина, удар залізним ціпком. Кілки та каміння застосовувалися. Після побоїща переможені ставили горілку переможцям, як викуп дівчат зі своєї вулиці. І це хуліганство на той час майже нехтувалось органами міліції. Бійки відбувалися не лише за дівчат, а й з інших причин. Наприклад, дорослі під час розпивання алкоголю вирішили побити якихось хлопців з іншої вулиці, але без причини незручно, і для цього посилають менших, таких, яким був я. Ми приходимо на вказану нам вулицю та знаходимо причину битися з дорослими".
Як передумову виникнення бійок Блакитний також називає виховання у дитячих будинках у 20-х роках XX сторіччя.
"Підліткові ігри переходили у більш доросле життя, але свідомості, розуму та моралі бракувало. Також я б не відкидав маніпуляції міліції та КДБ.Комітет державної безпеки СРСР (1954–1991) Можливо, щоб молодь та студенти не йшли у політику, а чубилися між собою".
На думку історика, вуличні бійки молоді як системне явище зникли з появою перших комп'ютерів уже в незалежній Україні — приблизно в середині 1990-х років. Свідомість підлітків могла переключитися, вважає Блакитний, на ігри та симуляцію бійок уже на приставках.
