За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Зліва направо: Ольга Ільчук, Наталія Штогун, Антоніна Кравчук і Наталка Хованець. Суспільне Тернопіль
На Тернопільщині родини зниклих безвісти і полонених українських військових із Кременця відправили через країни Європи до Росії понад 230 листів. Про це Суспільному розповіла фахівчиня із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб Наталка Хованець.
Наталка Хованець розповідає: разом із мамами, дружинами, сестрами військових пишуть їм листи і відправляють через Польщу, Італію, Бельгію та Німеччину.
"Звідти, за сприяння організацій Червоного Хреста, їх намагаються передати на територію РФ — туди, де можуть утримувати українських військових. Рідні пишуть по 4-5 листів у різні країни, бо не знають, який маршрут спрацює і який лист матиме шанс дійти до адресата", — каже Наталка Хованець.
Наталка Хованець. Суспільне Тернопіль
За словами фахівчині, ідея писати листи з’явилася близько місяця тому після зустрічі з представником Уповноваженого Верховної Ради з прав людини:
"Одна жінка сказала, що листи через Міжнародний Червоний Хрест потрапляють швидше — і ми вирішили спробувати. Більшість листів — до зниклих безвісти. Це не якась всеукраїнська ініціатива. Спочатку вирішили, що писатимуть ті, хто у мене на супроводі, а згодом долучилися й інші родини. Будемо використовувати кожен шанс. Бо родини, у яких хтось зник безвісти, переживають пекло".
Послання пишуть російською мовою, інакше, каже Наталка Хованець, жоден лист не дійде.
"Якщо син отримає листа, він знатиме, що його ніхто не поховав"
Жанна Кравчук втратила зв’язок із сином у червні 2022 року. Розповіла, що писала йому листи ще з 2023 року.
"Я знаю, що моя єдина дитина жива. Є хлопці, які повернулися з полону і кажуть, що бачили його. Коли з’явилася ця ініціатива, я не могла її оминути, бо добре розумію, що означає лист у полон. Уже у 2023 році була можливість писати через Координаційний штаб, через Дмитра Лубінця. Але на той час брали листи лише підтверджених полонених", — розповіла Жанна.
Жанна Кравчук. Суспільне Тернопіль
Не факт, що листи доходять хлопцям, але є велика віра і надія на те, що хтось пропустить того листа, розповідає Жання.
"Я не знаю точно, скільки їх написала. Коли є найменша надія, що хоч один з них дійде до мого сина, я буду знати, що він отримав підтримку і надію. Він знатиме, що його тут ніхто не поховав, що його чекають і люблять. До того ж, якщо від безвісти зниклого приходить відповідь, його статус міняється на полоненого. Це важливо, тоді частіше подають на обміни, більше шансів повернутися додому”, — каже Жанна Кравчук.
"Пишу і вірю, що хоч один лист прийде"
Мати Віктора Микитинця Ольга Ільчук розповіла, що долучилася до ініціативи не відразу, бо боялася, аби не нашкодити. Сина вважають зниклим безвісти з жовтня 2025 року. На початку цього року Ольга знайшла у телеграм-каналі відео, на якому впізнала Віктора серед полонених:
“Почула історії жінок — матерів, дружин — хлопців, які були в полоні і отримували звістки з дому. Тому пишу, надіюся. А може, дійсно хтось побачить. Я подала фото з полону на експертизу, але це складна і тривала процедура. Та надія у мене не помирає”.
Ольга Ільчук. Суспільне Тернопіль
"Перші три місяці я дивилася все підряд — і померлих, і живих. Вони мені снилися і ввижалися. Та, коли знайшла відео підтвердження, з’явилася віра. Тож пишу листи і вірю, що хоч один прийде".
Наталія Штогун востаннє розмовляла зі своїм чоловіком Радіком 6 січня 2024 року, а 22 січня він зник:
Наталія Штогун. Суспільне Тернопіль
"Він казав, що все буде добре. Через десять днів мав вийти з позиції, приїхати додому і ми мали повінчатися. Потім його командир зателефонував братові чоловіка і сказав, що він 200-й. Я перетелефонувала і запитала, чи впевнений він на сто відсотків? Командир сказав, що ні. Мені хлопці говорили, що без варіантів — чоловік загинув. Я кажу: "Ні, мій чоловік живий, я відчуваю".
Наталія розповіла, що 19 травня 2024 року знайшла відео зі своїм чоловіком.
“Звернулася у наші служби: Червоний Хрест, Координаційний штаб, — усі казали, що це не він. В ніч на 20 травня мені написали: "Ваш вояка перебуває у такій-то колонії”. Тож із 2024 року я загалом написала 11 листів. У цій ініціативі — три", — розказала дружина військового.
"Написала 11 листів, хоч мені й казали, що чоловік загинув"
Антоніна Кравчук розповіла, що її чоловік Сергій служив два з половиною роки у Харківській області:
Антоніна Кравчук. Суспільне Тернопіль
“Перед зникненням його перекинули, прикомандирували до 425-го окремого штурмового полку "Скеля". Перший вихід — і зник безвісти. Найгірше, що він був прикомандирований, неможливо нічого дізнатися, з’ясувати. Але я надіюся, що мій чоловік у полоні. Маю одне фото, яке знайшла у тік-току. На світлині воїн — копія мого чоловіка, вухо його, брови. Тому пишу листи і сподіваюся, що він отримає хоч один”.
Засловами Наталки Хованець, бували випадки, коли знаходили в полоні людей, яких вважали загиблими.
“Кожен бачить війну зі свого ракурсу, свого психічного стану, зі свого страху. Коли хлопці кажуть: "Загинув", я кажу: "Голова була, черевна порожнина ціла? То є шанс, що він живий". Є багато випадків, коли "загиблі" знаходяться у полоні, іноді з втратою пам’яті, але живі”, — пояснює фахівчиня із супроводу ветеранів та демобілізованих.
Хочуть передати листи через Ватикан
Зараз Наталка Хованець спільно з родиною зниклого безвісти кременчанина працюють над тим, щоб потрапити на прийом у Ватикані і звідти також передати листи для українських військових.
“У нас є дружина зниклого безвісти. Її мама давно живе у Римі. Вона запишеться на прийом до Папи Римського, там є певна процедура. З України це важко зробити, бо запросити на цей прийом можуть у будь-який момент і відразу треба прийти. Швидше за все прийме хтось із секретарів чи помічників. Ми зберемо максимальну кількість листів і хочемо долучити спільний лист-звернення до Папи з підписами дівчат. Я не чула, щоб таке хтось робив колективно. Можливо, така несподіванка і спрацює”.
