За інформацією: Суспільне Полтава.
Валерій Харчишин із учасниками гурту "Друга ріка" дали благодійний концерт для поранених воїнів у реаблітаційному центрі Полтави. Під час таких виступів музиканти збирають гроші на ЗСУ. Син співака теж військовий. Хоча на початку повномасштабного вторгнення Харчишин не підтримав рішення сина долучитися до армії. Та нині пишається ним.
Про це Суспільному розповів лідер гурту "Друга ріка" Валерій Харчишин.
Пісні про війну автори "Другої ріки" почали писати ще з 2014 року. Проте такий репертуар тоді не став популярним. Від початку повномасштабного вторгнення гурт записав лише одну пісню.
Пісні пишуться важко і рідко, але якщо вони пишуться, то за потреби, і натхнення годі шукати. Війна і є самим натхненням. Так була написана (дописана точніше) пісня "Чи ти почув for Mariupol". Це, мабуть, єдиний трек, який ми від початку повномасштабного вторгнення написали, записали і випустили. Але не секрет, що війна почалася не два роки тому, і ми маємо альбом «Supernation». Він був написаний в 2014 році . Він нікому не був потрібен.
Окрім благодійних концертів у госпіталях, учасники гурту займаються збором грошей для потреб ЗСУ, розповів Валерій Харчишин.
Під час благодійних виступів музиканти збирають гроші на ЗСУ. Суспільне Полтава/Суспільне Полтава
Останнє, що можу згадати – це ми передали 350 дронів FPV, у процесі передачі 350 дронів, ми це реалізовували, як довготривалий проєкт, тому що вирішили не годувати тих, хто наживається на війні. Хто роблячи, збираючи дрони з комплектуючих, які замовляються в одній східній країні й отримує за це 150-200 доларів. Тому ми вирішили замовити комплектуючі та знайти волонтерів, які б зібрали це безкоштовно.
Найважчі виступи для гурту, розповів Харчишин, коли співають пораненим воїнам. У госпіталях та реабілітаційних центрах складно підібрати потрібний репертуар.
Лідер гурту «Друга ріка» Валерій Харчишин заспівав для поранених воїнів у полтавському госпіталі. Суспільне Полтава/Суспільне Полтава
Це те місце, де не хочеться співати. Це те місце, де важко знайти пісню, важко підібрати слова. Те місце, де в тебе просто пересихає у горлі, і ти не можеш навіть ковтнути слину перед тим, як відкрити рот, щоб щось сказати чи заспівати. Але ми йдемо туди, і це наш звичний досвід, ми ходимо в госпіталь, тому що це потрібно. Нас просять військовослужбовці, або їхні родини, кохані просять, бо ми для того, чи іншого воїна були улюбленим гуртом, тому ми йдемо.
Будинок Валерія Харчишина у Гостомелі знищений після мінометного обстрілу. Нині артист працює над відбудовою не тільки свого житла, а й закликає інших шукати можливості, аби повернутися у власне помешкання якнайшвидше.
Так, я започаткував проєкт «Харчишин БУДУЄ», який має мету – відбудувати сотні таких будинків, як я декларував від початку наших зборів для ЗСУ, я зробив світлину біля будинку зруйнованого і закликав збирати на ЗСУ, щоб не було у вас так, як оце у мене. І я зголосив текстом людей, що допоможемо ЗСУ захистити нас, а потім відбудуємо. Я сказав, що відбудуємо сотні таких будинків. Один будинок відбудовано, це – цивільне житло для постраждалих. І на своєму прикладі я вирішив показати, як це «не опускати руки», як це можна зробити з невеликим бюджетом. І чекати на виплату від держави вже під дахом. Бо в той момент, коли ти чекаєш, ти теж живеш.
27-річний син Валерія Харчишина з першого дня повномасштабного вторгнення долучився до ТрО. Музикант говорить, що не підтримав рішення сина.
Я не буду лукавити, я буду відвертим з вами, що мені це, як будь-якому батькові, не сподобалося, тому що, по-перше, він мене надурив. Тому що ми домовлялися з ним поговорити. Ми, коли розбирали 24 лютого мого батька рушницю, я показував, як вона збирається, складається, я не розумів, для чого це був хаотичний рух. Мені здалося, що він не готовий. Я маю, як це «білий квиток», коротше, я – списаний з військового обліку. Мабуть, син здогадувався, що так буде, і він одразу прийняв рішення, і рішення правильне, як будь-який чесний громадянин, свідомий громадянин цієї країни. Тобто він пішов сам, не знаючи, куди він іде, що він робитиме. І він змінився дуже: це – чоловік, це – військовий.
