За інформацією: Суспільне Полтава.
Князь Володимир Великий, прийнявши 988 року християнство, визначив напрям політичного розвитку для всієї Русі-України. Як русичі поставилися до ідей Володимира Великого, розповіли Суспільному науковці до 1036-ї річниці проведення релігійної реформи.
15 липня, у день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира, в Україні відзначають свято хрещення Русі. Це сталося 988 року.
"Князь Володимир, якого наша українська церква вшановує як рівноапостольного, тобто він визнаний святим в церкві. Тому що за тими історичними даними князь Володимир з прийняттям християнства кардинально змінив спосіб свого життя", — пояснив митрополит Полтавський і Кременчуцький ПЦУ Федір.
Володимир розумів, що потрібно впроваджувати релігійну реформу. Йому довелось обирати віру, яка допоможе Русі стати прогресивнішою країною. Крім християнства, князь задумувався над прищепленням юдаїзму, ісламу та культу бога Перуна.
Фреска “Хрещення святого князя Володимира”. Фото: localhistory.org.ua
"Те, що офіційно Володимир провів релігійну реформу – похрестив Русь – це не означало, що запанувала в цих руських землях християнська віра. Найбільшим, скажімо так, конкурентом для православного цього майбутнього варіанту християнства в українських землях тодішньої України-Русі було саме язичництво. Юдаїзм – це релігія богообраного народу, і ознайомившись із основними постулатами, безперечно, Володимир говорив, що це не для Русі, це не для русів. Коли ми будемо говорити про іслам, то було досить таки багато сутичок із тими самими арабами", — розповів релігієзнавець Юрій Вільховий.
Русичі досить неоднозначно сприйняли ініціативу Володимира. Тоді суспільство поділилось на прихильників християнства та хранителів язичницьких традицій.
Фреска “Хрещення Русі”. Фото: localhistory.org.ua
"Уявіть собі, що людина живе якимсь таким усталеним побутом. Людина звикає, що от її оточує язичництво. Моляться Дажбогу, богу сонця, моляться Дані, богині води, моляться Стрибогу, богу вітру. І молишся ти тому чи іншому божеству для того, щоб тобі якісь були блага: щоб вітер там не виваляв посіви, щоб знову ж таки щоб пішов дощ, щоб виглянуло сонечко. В християнському варіанті було складніше, тут знову ж таки один Бог – Отець, Син, Святий Дух. І молитися треба одному Богу, і тобі у всіх інших сферах твого життя мало віддячитись мало воздатися. От і таке ставлення, не завжди люди до цього приходили", — зауважив Юрій Вільховий.
"Північні території, ці околиці Київської Русі, ці терена приймали християнство ще навіть до офіційного хрещення. Християнство було поширено в нас. У війську князя Володимира були вояки, які вже були християнами. Вже були якісь осередки, і перші храми християнські. Тому християнство приймалося нашим населенням, мені здається, як би з певною з радістю", — повідомив митрополит Полтавський і Кременчуцький ПЦУ Федір.
Митрополит Полтавський і Кременчуцький ПЦУ Федір. Суспільне Полтава
Хоч християнство на Русі мало чимало прихильників, але не всі добровільно приймали цю віру.
"Скажімо так, добровільним хрещення Русі назвати ніяк не можна. Скоріш добровільно-примусово. Як літопис говорить, Володимир сказав: «Хто не прийде на світанку на Дніпро, той мені не друг». Були випадки вже пізніше там, і залізом, і кров'ю впроваджували певні моменти, але сказати що християнство насаджувалось повністю вже силоміць абсолютно не можна", — розповів релігієзнавець Юрій Вільховий.
На тих територіях, які ми зараз називаємо Полтавщиною, християнство поширювалося вкрай повільно. Зокрема, через те, що лише невелика частина цих земель входила до складу Русі.
Картина “Князь Володимир вибирає релігію”. Фото: localhistory.org.ua
"Коли ми будемо говорити про всі адміністративні кордони нинішньої Полтавщини, то це не все Русь. Знову ж таки, тут регіон порубіжжя великого з кочовим степом. А це язичництво – це уже культи різноманітні, змішані, еклектовані (штучно поєднані віровчення – ред.)", — додав Юрій Вільховий.
"Якщо говорити про артефакти, які ми маємо на Полтавщині, то ось зовсім поруч біля Успенського собору, здається, 2017 року, ми проводили розкопки. Ми знайшли там хрестик, він зараз зберігаються краєзнавчому музеї, хрестик ХІ століття корсунського типу. Тобто він принесений був з Херсонесу, з тих колоній грецьких, від яких йшло християнство", — повідомив митрополит Полтавський і Кременчуцький ПЦУ Федір.
Хрещення цілої держави вимагало від князя Володимира чималих змін та перебудов власних звичок. Він як очільник мав подавати особистий приклад відданості християнським ідеалам.
"Сам Володимир, сам по собі, ви подумаєте, людина належить до еліти тодішньої Русі, людина, яка звикла до широкого саме язичницького способу життя. У Володимира розкішні багатства, у Володимира гарем. От і це все треба було відставити. Знову ж таки, вносити аскезу в своє життя, вносити спокуту, покаяння, тобто міняти свій погляд на світ", — розповів релігієзнавець Юрій Вільховий.
"Навіть дійшло до того, що він перестав карати злочинців на території своєї держави, і до нього звернулися його вельможі, що він занадто вдався в цю християнську нову релігію", — зауважив митрополит Полтавський і Кременчуцький ПЦУ Федір.
Відголоски панування двовір’я на українських землях ми можемо спостерігати і нині.
"В українців залишилося дуже глибоко заховане, і воно проявляється час від часу оце міфологічне мислення. Вкорінений був оцей дуалізм і тип мислення такий: «Бога люби, але і дідька не гніви», на всякий випадок. Тобто, з одного боку ми залишаємся християнами, віримо, знову ж таки, в єдиного Бога. З іншого боку, ми боїмось там відьом, вовкулаків", — пояснив релігієзнавець.
"Всі свята прийшли до нас з Візантії, і вони християнські, вони встановлені християнськими єпископами ще в Римській імперії. Але вони наклалися частково на наші слов'янські звичаї. Ми називали Івана Купала, тобто язичницьке свято Купала божество Купало збіглося в один день зі святкуванням Різдва Івана Хрестителя і вийшло Івана Купала. Це поєднання абсолютно така абракадабра", — підсумував митрополит Полтавський і Кременчуцький.
