Він прожив на світі всього 24 роки, але зробив для незалежності України більше, ніж переважна кількість старших громадян. Мирослав Мисла, харківський студент-історик, захищав Україну з перших днів російського вторгнення в 2014 році, мріяв стати офіцером, але загинув у 2016 році, обороняючи Луганщину від росіян. Зараз його іменем в Харкові названа вулиця.
Він був людиною книги. Харків 2010-х років був тотально зросійщеним, але цей хлопець самотужки, по книгах та літописах, вивчав історію України, і коли в 2014-му році росіяни напали на Україну, у нього не було жодних вагань: Мирослав став на захист Незалежності.
Що це за вулиця?
18 серпня 2013 року депутати Харківської міської ради перейменували вулицю Цілиноградську на честь Мирослава Мисли, бійця 93-ї бригади “Холодний Яр”, який загинув, захищаючи суверенітет України на Луганщині у 2016 році.
Міська влада Харкова довго чинила опір такому увічненню пам’яті харківського студента. Ще у 2017 році, під час першої хвилі перейменувань топонімів у рамках деколонізації, харків’яни написали петицію тодішньому голові міської ради Геннадія Кернеса з проханням перейменувати проспект Героїв Сталінграду на честь українського героя. Петиція зібрала понад 5000 голосів на сайті міськради, але тоді мерія відмовила. Пізніше цей проспект все одно перейменували — повернули історичну назву Байрона. А для Мирослава Мисли знайшли інший топонім.
Вулиця Мирослава Мисли. Фото: Сергій Козлов/UA-NEWS.in.ua
Вулиця Цілиноградська на Олексіївці довгі десятиліття вважалася студентською. Вона почала розбудовуватися у 1980-ті рокі, як і увесь житловий масив Олексіївка. Це доволі старе поселення, про нього згадують ще в документах XVIII сторіччя, як про володіння відомих поміщиків Квіток, до роду якого належав і знаменитий Григорій Квітка-Основ’яненко, письменник та драматург. Про сільське минуле району свідчить і велика кількість приватних будинків, які досі лишаються на вулиці. Лише в 1950-х Олексіївка увійшла в межі Харкова, а багатоповерхова забудова району почалася в 1970-х. У 1976—1980 роках Олексіївка була одним з основних центрів житлового будівництва у Харкові — займала в загальному об’ємі будівництва понад 19 %. Але Цілиноградська лишалася доволі “сільською” вулицею серед цих багатоповерхівок. Хіба що постали посеред приватного сектору десятки гуртожитків — Харківського державного університету, Інституту радіоелектроніки, Медичного інституту та інших, а також кількох технікумів.
Ще на початку 2000-х років можна було спостерігати таку картину, як посеред багатоповерхових гуртожитків місцеві жителі випасали кіз. В одному з цих гуртожитків ХНУ ім. Каразіна і жив тоді студент історичного факультету Мирослав Мисла, майбутній герой російсько-української війни.
Коли в 2022 році почався процес деколонізації, Харківська топонімічна група запропонувала міськраді перейменувати Цілиноградську на честь людини, яка жила на цій вулиці і віддала життя за Україну. Депутати проголосували за це рішення. З 18 серпня 2023 року вулиця носить ім’я Мирослава Мисли.
“Він до всього дійшов через книги”
Мирослав Мисла народився на Закарпатті 4 липня 1994 року, але ще малим опинився на Харківщині. Втратив батька у 12 років, і на початку 2000-х мама разом з Мирославом переїхала до села Волохів Яр в Ізюмському районі. Там хлопець закінчив середню школу, після чого в 2009 році вступив на історичний факультет Харківського Національного університету імені Каразіна і оселився в гуртожитку на Цілиноградській.
Ще зі школи Мирослав захоплювався історичними книгами. Його друзі згадують, що він в учнівські роки надихнувся “Гайдамаками” Тараса Шевченка та почав самотужки досліджувати історію України. Свого часу він глибоко вивчав спадок Холодноярської республіки, яка в 1918-22 роках давала відсіч росіянам, як “білим” так і “червоним.
У 2013 році Мирослав закінчив університет, і того ж року долучився до патріотичних рухів. Тоді президентом був Віктор Янукович, українська ідеологія перебувала в глибокому підпіллі, але завдяки таким хлопцям, як Мирослав, ставала все більш помітною.
“Він сам до цього дійшов через книги. Ніхто його не навчав. Його цікавила історія, тож він сам почав читати Міхновського, який починав свій шлях у Харкові, та Донцова, знайшов молодіжну організацію “Сокіл”, став членом організації — у Харкові не було активного осередку, Мирослав його організував. Він до всього дійшов сам”, — розповів UA-NEWS.in.ua Дмитро Шевченко, харківський журналіст та товариш Мирослава Мисли.
Мирослав Мисла вчився в ХНУ ім. Каразіна. Фото зі сторінки М. Мисли у Facebook
Дмитро згадує, як Мирослав проявив себе вперше. Це було восени 2013 року під час мітингів біля Кабінету міністрів, що передували Революції гідності. Мирослав тоді заліз на щоглу біля уряду та повісив на неї чорно-червоний прапор, стяг Організації українських націоналістів. Міліціонери тоді не знали, як на це реагувати.
“Я не знала тоді, що це за хлопець, що акробатичним стрибком опинився на найвищий точці щогли і повісив там червоно-чорний прапор. Він був у легесенькій, мало не літній куртці. І так біля кабінету міністрів замайорів прапор нашої мілітарної української сили. Саме Мисла сказав, що Майдан починається під цією червоно-чорною барвою”, — розповідала громадська діячка Ірина Фаріон в одній зі своїх радіопередач.
Пізніше, вже під час Революції, став спеціальним кореспондентом радіо “Голос Свободи”, висвітлював усі найгарячіші події. Одного разу його побили беркутівці, попри те, що мав при собі журналістське посвідчення. З перших днів російсько-української війни добровольцем вирушив на Донбас прямо з Майдану. Одним з перших в Україні публічно виголосив “Присягу українського націоналіста”. Тоді таке не практикували навіть “азовці”.
Як і сотні добровольців, звичайних “хлопців у кедах”, Мирослав у складі батальйону “Карпатська Січ” відправився на Схід. Тоді такі формування були напівволонтерськими-напіввійськовими, у них не було зброї, але вони допомагали, чим могли, кадровим підрозділам ЗСУ, аби згодом навчитися та стати їхньою частиною.
“Спочатку ця війна для нас була у формі волонтерської допомоги бійцям, що знаходились на першій лінії зіткнення. Потім ми стали добровольчою чотою, яка пліч-о -пліч з іншими добробатами утримували село Піски та ДАП. Коли прийшов час вирішувати: або ми розпадаємось як добровольчий рух, або ж зберігаємо основу і йдемо в склад ЗСУ і вже з більшою потугою повертаємось на Схід, ми не кричали, ми взяли на себе відповідальність в той час, коли це було вкрай не обхідно”, — писав Мирослав на своїй сторінці у Facebook.
На передовій із собакою Рутою. Фото зі сторінки М. Мисли у Facebook
З весни 2015 Мирослав Мисла — військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний яр”, як і інші його побратими із “Карпатської Січі”. У червні 2015 року Мирослав отримав перелом руки і деякий час не може брати участь у бойових діях, але не відсиджується вдома, а присвячує весь свій час ідейному вихованню новобранців “Карпатської Січі” та роботі пресслужби підрозділу. У стрій повертається наприкінці літа 2015 року та бере участь у захисті Донецького аеропорту, отримує звання “молодший сержант”.
“Його на передок намагалися не пускати, бо він був дуже молодим. Побратими розповідали, що він не розлучався з книжкою, вів просвітницьку роботу серед добровольців”, — згадує Дмитро Шевченко.
Мирослав мріяв вчитися, на початку 2016 року він пройшов офіцерські курси та отримав звання молодшого лейтенанта. Після його загибелі побратими казали, що якби він пожив довше, то став би командиром від бога. Але не судилося. Мирослав завжди першим рвався у бій. 2 жовтня 2016 року він на чолі розвідгрупи під час виконання бойового завдання виявив ДРГ противника. Але вся група потрапила під мінометний обстріл, командир отримав важке поранення. Мирослава донесли до бази, але врятувати йому життя не змогли. Поховали героя в селі Волохів Яр, де він провів своє дитинство і юність.
Відновлена пам’ять
Мирослав Мисла оразу по своїй героїчній загибелі потрапив до пантеону українських героїв. У 2017 році він посмертно отримав орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та став почесним жителем Тернополя. У місті Хуст Закарпатської області вулиця Терешкової стала вулицею Мисли, у Києві на честь героя назвали сквер. У квітні 2018 року в столиці відкрили пам’ятник Мирославову Мислі. У рідному селі Приборжавське на Закарпатті вулицю Гагаріна перейменували на честь знаменитого земляка. Найдовше впирався Харків — довелося ждати повномасштабного вторгнення, аби вшанувати героя.
Харківські волонтерки на могилі Мирослава. Фото: Ольга Ісакова
Навесні 2022 року село Волохів Яр, в якому був похований Мирослав Мисла, потрапило в окупацію. Росіяни спаплюжили могилу героя, зруйнували пам’ятник на місці його поховання. Після того, як влітку 2022 року ЗСУ звільнили село, однопартійці зі “Свободи” ініціювали його відновлення. До збору коштів долучився ХНУ ім. Каразіна та інші університети Харкова. Зараз могила Мисли виглядає так, як і до повномасштабного вторгення. На камені викарбували останні рядки з “Молитви українського націоналіста”, читати яку перед боєм першим в новітній історії держави почав Мирослав:
“І розплинуся у тобі я, i вічно житиму в тобі,
Свята Україно моя, відвічна й непоборна”.
Автор: Олена Павленко
