За інформацією: Суспільне Чернігів.
Валентина Масановець. Суспільне Чернігів
Валентина пригадує:
"Це — місце моєї молодості. У 1983 році, у серпні, я прийшла працювати у Редьківку бухгалтером, у колгосп імені ХХІІ партз’їзду".
Світлана Дерюга також переселенка. Жінка народилася та прожила в Редьківці 20 років. Тепер, приїхавши сюди, розповідає:
"Бачите – зараз нічого не залишилось. Село відселилося давно, поступово воно почало руйнуватися. Від будинку лишився тільки фундамент, і ось бузок залишився. Спочатку, коли ми виїхали, як відселили село, то приїжджали сюди щороку. Тоді хата ще була".
Світлана Дерюга. Суспільне Чернігів
В опустілому селі Світлана показує місце, де була розташована школа, в якій вона навчалась:
"Цією дорогою ми в дитинстві перебігали протягом дня кілька разів, з одного приміщення школи в інше, змінюючи кабінети. Восени тут у парку ми прибирали оце акацієве листя. Воно дрібненьке таке — загрібаємо, прибираємо. А найкласніше було на початку літа. Останній дзвоник — і цвіте акація. Запах — на все село був".
Світлана каже, тоді у Редьківці була сільська рада, до якої входило ще п’ять сусідніх сіл.
"Тут (у Редьківці, — ред.) був центр колгоспу. Велике було село. У цьому магазині колись працювала моя матуся. Все дитинство я просиділа поряд із нею. Це був магазин промислових товарів. На той час було дуже багато всякого товару, були тканини. Коли були переобліки, і починали переміряти тканину, так там не один день витрачався. Від голки, шпильки, ну, і закінчуючи черевиками".
Світлана Дерюга, Валентина Масановець та Ігор Димарчук біля магазину у старій Редьківці. Суспільне Чернігів
Біля магазину Світлана зустрічає свого однокласника. Ігор Димарчук — місцевий житель. Коли відбувалося переселення, йому було 20 років. Каже, що батьки вирішили залишитися. Ігор тепер власник єдиного магазину в Редьківці. Після початку повномасштабного вторгнення торгівля пішла гірше, розповідає чоловік.
"Зараз людей немає. Раніше приїжджали на Дніпро — на рибалку, на відпочинок. А зараз прикордонна смуга, навіть місцевих на рибалку не пускають".
Ігор Димарчук. Суспільне Чернігів
Світлана Дерюга говорить:
"Мені часто сниться, що я їду сюди, в Редьківку, до бабусі. Хоча ж я знаю, що бабусі нема. Одна бабуся тут похоронена, а інша бабуся разом з нами переїжджала і вже похоронена у цій Редьківці, куди нас відселили. Але тягне сюди, дуже тягне".
У 2021 році в опустілій Редьківці жили семеро людей, потім — хто помер, хто — приїхав
За словами старости Губицького старостинського округу Олени Хвостик, зараз у Редьківці проживають дев’ятеро людей, з них четверо — пенсіонери.
"Вона (Редьківка, — ред.) входить до другої Чорнобильської зони, інші п'ять сіл – це третя зона. Коли я прийшла сюди працювати, у 2021 році, у Редьківці проживали семеро людей. Двоє з них були зареєстровані, інші проживали постійно, але вони зареєстрованими не були. У 2021 році чотири людини померли. І Коли двоє братів померли, їх приїхали поховати родичі, які теж народилися в цій Редьківці, але свого часу виїхали, то вони повернулися. І з 2021 року ці люди живуть тут постійно. Ще двоє людей також приїхали і проживають тут весь час".
Олена Хвостик. Суспільне Чернігів
Ганна Печеновська — одна із нинішніх жительок Редьківки, Світлана Дерюга — її племінниця. Ганна розповідає, як вона пережила лютий-березень 2022-го:
"Було видно, як на тому березі танки їхали до Прип’яті вночі. А як літаки над будинком літали, думала, й дах зірвуть, хоча Лукашенко казав, що звідси не літають".
Ганна Печеновська. Суспільне Чернігів
Ганна Печеновська народилася в Редьківці. З 8 класу проживала в Чернігові, але майже кожних вихідних приїжджала до села. Пригадує: коли стався вибух на атомній електростанції, її чоловік з дитиною були якраз тут у селі:
"Садили картоплю, казали, за городом, з боку Чорнобиля, Прип'яті, грибом таким великим було, страшне. А коли посадили картоплю, їхали у Чернігів, приїхали у Неданчичі, а там таке творилося, що не було місця на пероні. Вони не могли навіть зайти у поїзд. Насилу зайшли. Приїхали додому і чоловік каже : «Галя, вибухнув Чорнобиль!» "
Собака у господарстві Ганни Печеновської у старій Редьківці. Суспільне Чернігів
Восени 2021 року Ганна разом з чоловіком повернулися до рідного села.
"Тут жили мої брати покійні й у цьому дворі народилася моя мама, і дядьки, і тітки. І як я приїхала їх поховати, я переступила хвіртку і в мене серце затисло, тому що це якби пуповина наша, наша рідна земля. І ми вирішили з чоловіком тут залишитись".
Жінка каже, не шкодували ні хвилини.
"У лісі — гриби, в річці – риба, блаж! Я не бачила в Чернігові зірок великих і неба, а тут я побачила, які красиві зірки, яке красиве небо".
Вулиця у старій Редьківці. Суспільне Чернігів
На місці нової Редьківки до переїзду людей було поле з пшеницею
Валентина Масановець розповідає, що на початку 1990 року вона була членом комісії, яка вибирала територію для нового поселення.
"Знали, що ми будемо переселятися. У 1989 році були складені списки на переселення. Ми й в Локатьків їздили, і в Кобилянках були. Були у Вербичах Ріпкинського району. Поки село будувалося, нам було виділено кожного дня автобус для тих, хто бажав поїхати побачити, бо вже ми знали кожен свій будинок. Ми ще там не жили, але ми вже город спахували. Але всерівно звідси ми їхати не хотіли".
Мапа Чернігівщини, на якій видно дві Редьківки. Maptiler
Валентина каже, обрали місце для села поближче до Чернігова. Його також назвали Редьківка.
"Там росла пшениця, я добре пам’ятаю. Було просто поле. Будинок і біля будинку 15 соток орної землі, і 10 соток — землі під будинок. А на полі одразу давали 25 соток".
Валентина говорить, навіть після переселення їздили до старої Редьківки.
"Ми ще 8 років косили сіно корові тут, по три місяці жили в наметі. Свекруха доглядала худобу нашу, а ми жили там, ну, я їздила туди-сюди".
Валентина Масановець показує місце, де була їхня хата. Суспільне Чернігів
Як заселялась нова Редьківка
Під час розбудови й заселення нової Редьківки, що неподалік Чернігова, Тетяна Войнаровська працювала заступницею голови сільської ради. Ті часи згадує так:
"Після аварії на Чорнобильській атомній станції на село Редьківка Ріпкінського району на той час, випала, як кажуть, радіаційна пляма. В усіх навколишніх селах виміряли радіаційний фон, і в Редьківці показувало дуже великий фон".
Тетяна Войнаровська. Суспільне Чернігів
За словами Тетяни Войнаровської, нові будинки, від яких відмовилися жителі старої Редьківки, віддавали людям з третьої зони.
"Дніпровське, Мньов. І люди записувались на переселення, щоб, якщо будуть вільні будинки, їм були. Я ж кажу, що в нас є такі, хто повідмовлявся, письмова відмова є".
Жінка каже, опромінення радіацією позначилося на здоров’ї всіх жителів села.
"Хто зараз проживає, у всіх дуже слабка опорно-рухова система, дуже страждають люди цим. І онкології дуже багато".
Люди на вулиці нової Редьківки. Суспільне Чернігів
Світлана Дерюга говорить:
"Ну, позитив в чому? Ближче до міста, більше цивілізації. Хоча до цього часу, якби не було радіації, якби залишилося село на Ріпкинщині, було б і у ньому так само. Своєю маленькою батьківщиною, звичайно ж, я вважаю цю Редьківку. Я вам більше скажу, сюди на Ріпкинщину навіть свого сина привозила, коли він був школярем, то навіть він вважає, що це теж його маленька батьківщина".
Світлана Дерюга міряє радіацію у старій Редьківці. Суспільне Чернігів
Світлана Дерюга вимірює на своїй малій батьківщині радіаційний фон, коментує:
"0,8, 0,7, 0,6… Щось воно стрибає. Ну, виходить — нема радіації".
