За інформацією: Суспільне Кропивницький.
Меморіальна дошка Володимиру Чорному. Олена Білецька
Там була ідея сили Володимира і його крихкості як людини, і як митця. Це дуже красивий приклад того, як могла виглядати наша пам'ять, мені здається. І хороша метафора до того, що люди мистецтва, вони дуже гостро відчувають те, що відбувається з країною. Володимир пішов добровольцем саме через те, що йому дуже боліло. Він не був військовою людиною, але він пішов і став воїном.
Я чула багато думок, коли ми проводили його виставку, що: "Чого він пішов, він же художник". Один професор говорив про те, що він має сидіти й малювати, воювати пером і малювати щіточкою, а не зброєю. Багато художників пішли воювати, це ж не тільки Володимир.
Я знаю, що в його бригаді хотіли й пропонували, що: "Давай ми візьмемо тебе в штаб, тому що ти розумний, художник й талановитий". Володимир відмовився. Тому що це людина, яка гостро відчувала війну, як і всі творчі люди. На жаль, таких людей ми втрачаємо. Втрачаємо українську гордість, силу й творчість.
