За інформацією: Суспільне Суми.
“Ріхтер”. Суспільне Суми
"Я наразі є командиром як мінімум чотирьох людей, тобто це екіпаж нашої бойової машини. І якщо кожен виконує свою роботу, якщо кожен знає своє діло, то в нас виходить попадати, в нас виходить зривати ворожі наступи", — розповів військовослужбовець.
Перед початком повномасштабної війни чоловік проживав у Сумах. Про те, що почався наступ російських військ вранці 24 лютого дізнався від знайомих:
“Ріхтер”. Суспільне Суми
"Тоді я виїхав з міста до себе на Батьківщину, сам із Краснопільщини. І саме в цьому селі я застав таке явище, як окупація. Пробув я в ній близько двох тижнів. І, скажемо так, окупація була доволі таки в лайтовій формі. А саме, ну, людей загалом не чіпали, то тобто сама окупація населеного пункту була, а людей без каральних дій, якихось чи ще чомусь того подібного. Загалом вже після того я знав точно, що потраплю до війська".
Після деокупації чоловік тричі приходив у центр комплектування, аби приєднатись до війська і тричі, каже, йому в цьому відмовляли.
“Ріхтер”. Суспільне Суми
"Ну, сказали людей без тебе хватає, так що іди, дядьку, не мішай тут працювати. І загалом потім уже десь в початку 23 року анонсували таку компанію, як Гвардія наступу, тобто був набір в бойові бригади Національної гвардії України, прикордонної служби та поліції. Поповнювалися та формувалися нові бригади, і я вирішив вступити в одну з них. Це був саме "Азов", — розповів "Ріхтер".
“Ріхтер” в Азові. Особистий архів “Ріхтера”
У навчальному центрі після підвищених фізичних навантажень, говорить воїн, у нього виникли проблеми зі здоров’ям. Далі, згадує, була лікарня, операція та реабілітація. Після відновлення "Ріхтер" потрапив на службу під Кремінну на Луганщині. Згадує один із виходів на облаштування позицій вдвох із побратимом.
“Ріхтер” в Азові. Особистий архів “Ріхтера”
"З одним автоматом, з одним магазином. І провели на піхотних цих позиціях, які ми самі облаштовували десь приблизно два тижні. За ці два тижні бувало всяке. Бувало, що у нас не вистачало харчів, бувало, що миші нам прогризли дві останні бутилки води. І бувало також, що у нас нерідко крили з міномета, над нами нерідко висіли ворожі дрони і нерідко ми були в такому, як би це правильно сказати, подавленому психологічному стані", — додав військовослужбовець.
“Ріхтер” з побратимом. Суспільне Суми
Тоді з позицій, розповідає "Ріхтер", і йому й побратиму вдалося вийти неушкодженими. Згодом, восени 2023 року військовослужбовець перевівся в артилерійський підрозділ 35-го окремого Сумського полку Нацгвардії України. Виконував бойові задачі в Торецьку та селищі Нью-Йорк на Донеччині. Був навідником САУ "Гвоздика".
"Потім, коли ми вже переїхали на інший напрямок, це саме Вовчанський, там уже мене поставили перед фактом: "Треба командира гармати". То як кандидатура єдина – так що, приймай, навчайся, працюй, влучай, що хочеш роби, ну, щоб все було. Добре, прийняв", — поділився військовий.
“Ріхтер” та “Крот”. Суспільне Суми
"Умови не занадто на той момент були гарні, бо це, по-перше, була початок зими. Початок зими зараз у нас, як ви знаєте, не такі, як були раніше. Снігу ти не дочекаєшся, в основному це грязюка, підвищена вологість, немає ніякого маскування, листва з дерев злетіла, бувало таке, що хлопці в тій грязюці буквально тонули. Біжить заряджаючий, в одній руці снаряд, в другій – порох. Біжить, біжить, спуск до гармати, він котиться, ледве не під САУшку з тими снарядами влітає. Бувало всяке, але все ж хлопці справлялися зі своєю роботою на всі 100%".
Нині підрозділ, де служить "Ріхтер", на Сумщині.
"Наразі ми працюємо з новоприбувшими людьми, які приєдналися до нашої батареї, виявили бажання працювати саме з нами. І попутно також ми займаємося рекогністуванням – це пошук нових позицій, обладнання нових позицій, облаштування, а також нанесення їх на стратегічну мапу. Якщо поглянути назад і подивитися, який шлях я проробив і, як би це правильно виразитися, які до цього посади я обіймав і чим раніше я займався, то цілком впевнений, що наразі я на своєму місці".
“Ріхтер”. Суспільне Суми
Після закінчення війни, каже командир гармати, найбільшим його бажанням є відпочинок.
"Якщо я все ж доживу до цієї демобілізації, в мене буде певний період, коли я не схочу банально нічого робити. Це буде місяць, буде два, коли я просто, ну, буду трошки відходити від того образу життя, яким я жив кілька років підряд.. Я буду трошки переусвідомлювати своє життя, я буду шукати нові цілі, я буду шукати нові, скажемо так собі, смисли. Можливо, я й повернуся в армію, але наразі я ще не визначився, що я буду робити", — додав чоловік.
