За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Військовослужбовець 128 ОГШБр Василь з позивним “Вуйко”. Закарпатський ОТЦК та СП
Василь з позивним "Вуйко" — військовослужбовець 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. У 2014 році після Іловайської трагедії він добровольцем пішов до 79-ї аеромобільної бригади, а у 2022 — до 128-ї ОГШБр.
Василь виконував бойові завдання під Кремінною, у Серебрянському лісі, під Білогорівкою, Соледаром, Яковлівкою та на Запорізькому напрямку. Брав участь в операції з визволення Херсонщини, де був поранений.
Історію військовослужбовця розповіли у пресслужбі Закарпатського ОТЦК та СП.
За словами бійця, у нього в сім’ї дуже шанують традиції й племінники називають Василя вуйком. Звідси у чоловіка й позивний.
"Скажу відверто: вважав, що росіянам нелогічно розпочинати повномасштабну війну, це було абсолютно проти їхніх інтересів. Був впевнений, що цього не буде. І найщасливіший день був 23 лютого, коли поговорив з друзями й здалося, що війни не буде. Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, у мене було здивування, а потім злість. Вважаю, що вони залізли в моє особисте життя, у життя моєї родини насамперед. Я зрозумів, що іншого виходу у мене нема. Якщо минулий раз, коли я збирався на війну у 2014 році, довелося тиждень з дружиною говорити й пояснювати, чому я мушу піти, то на цей раз просто почав готуватися і все було прийнято так, як треба. Вся підготовка — витягнув свій рюкзак і форму", — розповів військовий.Читати ще
Читати ще “Ми показали, що росіян не варто боятися, їм треба давати жорстку відсіч”: історія військового Влада, який служить в ТЦК
Василь каже, що воює з егоїстичних причин.
"Я мушу робити цю роботу, бо треба буде на себе дивитися в дзеркало. Я розумію, що у мене є сім’я і я мушу для неї це робити. Я розумію, що якщо ми програємо цю війну і Росія нас захопить, то всіх, хто носив піксель, вб’ють. Уб’ють або закриють, або змусять на камеру розказати, як вони люблять Росію, вдягнути на себе російську форму. І ми будемо стояти на кордоні зі словаками, поляками у перших рядах, як зараз стоять донеччани, які вже закінчилися, як луганчани, які вже закінчилися, як кримчани, які вже закінчуються. Це моя мотивація. Я знаю, що не буде інакше, тому доки матиму сили й здоров’я, я буду воювати", — сказав боєць.Читати ще
Читати ще “Це нелюди, просто нелюди, яких треба виганяти з України”: історія військового Олександра
Коли чоловік знаходиться у зоні бойових дій, він намагається стежити за тим, що відбувається вдома.
"Суспільство має розуміти свою відповідальність. Ніхто б нічого не робив, якби всі спокійно пішли виконувати свій обов’язок. Мене бісить наратив "Людолови з ТЦК", "Ухилянти з ТЦК", "Псують піксель". Я це чую, і це не правда. В ТЦК служать люди, які воювали. Я особисто багатьох знаю. Достойні солдати, які б воювали й зараз з прекрасною мотивацією, але вони після поранень не можуть виконувати свої обов’язки на фронті, тому служать тут. Більше скажу, я зараз погостював трохи у свого товариша, і впевнено кажу, що я б не зміг цю роботу виконувати. Це важко, треба мати певний склад характеру", — розповів "Вуйко".
Боєць каже, що потрібно бути свідомими громадянами: у людей є права, але є й обов’язки.
"Скажу, як я відчуваю ситуацію на фронті. Мені здається, що ми зараз виглядаємо як боксер невеликої ваги, який вийшов на ринг зі здоровенним важковаговиком, і раптом виявилося, що ми й удар тримаємо, й інколи дуже вдало пробиваємо, і відчули, що противник десь вже й втомився. І я відчуваю, що якщо ми не розслабимося, протримаємось, то у нас є шанс не просто встояти, а перемогти. Зараз прийшов такий час, що не можна чекати, що хтось виконає нашу роботу. Ми мусимо це зробити", — підсумував Василь.Читати ще
Читати ще “Людей на передку потрібно заміняти”: історія бійця Олександра з позивним “Хантер”, який служить в ТЦК на Закарпатті
