За інформацією: Суспільне Рівне.
З нагоди Дня десантно-штурмових військ, який з 2025 року відзначають 8 листопада — історія Назара Сидорова із Повчі на Рівненщині. Після початку повномасштабного вторгнення чоловік добровільно приєднався до десантно-штурмових військ. Йому на той момент було 22 роки. У складі 46 десантно-штурмової бригади чоловік увійшов у звільнену Херсонщину. Потім навчався на бойового медика і воював на Бахмутському напрямку, де отримав контузію. У 2024 році повернувся на передову, став оператором ударних дронів. Цьогоріч у червні під час виконання бойового завдання на Харківщині молодшого сержанта поранили. Тоді він втратив побратима, зараз — продовжує відновлюватися після травми.
Назар Сидоров родом із Повчі, що на Дубенщині. Навчався у Повчанській школі, а згодом — у Мирогощанському аграрному коледжі, де здобув фах газівника. Після навчання — поїхав на заробітки до Польщі, у грудні 2021 року повернувся додому. У Рівному кілька місяців працював на виробництві, займався обробленням дзеркал, доки не почалося повномасштабне вторгнення РФ в Україну.
"Я не усвідомлював, що таке може статися у XXI столітті"
— Як мене застав перший день повномасштабного вторгнення? Вибухом по Рівненському аеропорту, — пригадав Назар. — Дзвонить мама, вся в сльозах: «Почалася війна». На вулицях Рівного я бачив страх в очах людей, у діях… Почулися перші сирени повітряної тривоги — аж мурахи по тілу. Я не усвідомлював, що таке може статися у XXI столітті.
У 21 рік вирішив добровольцем йти на фронт
Після початку вторгнення Назар з колегами поїхав у рідне село Повча:
"Ми приїжджаємо, а всі їдуть — хто в армію, хто у волонтери. Дивлюся: старші чоловіки, однолітки — всі хочуть захищати. І в мене так "клац" — й мені треба".
З його слів, перший візит до військкомату завершився невдачею:
"Людей було море. Мені тоді 21, сказали: «Іди додому, таких, як ти, вистачає». Навіть у грубій формі випровадили. Це мене зачепило. Думав: «Може, я не достатньо чоловік?» Але не здався".
Назар Сидоров зайшов на сайт Міноборони та заповнив анкету на вступ до Збройних сил України. За дві доби йому зателефонували з 95 десантно-штурмової бригади та запросили на контрактну службу.
Хлопці з навчального центру ДШВ. Назар Сидоров
"Я їв і хотів плакати": як заходили у звільнені села Херсонщини
28 серпня 2022 року Назар потрапив у навчальний центр десантно-штурмових військ.
"Я був щасливий, як ніколи. Потрапив у роту, де всі молоді, цілеспрямовані. Ми знали, заради чого тут", — поділився чоловік.
З вересня його направили у 46 десантно-штурмову бригаду — на Херсонський напрямок. Назар пригадав, як зайшли у звільнене від армії РФ село Дар’ївка:
"Люди нас боготворили. Не забуду, коли ми були на сухпайках два тижні, а місцеві принесли каструлю гарячого супу. Я їв і хотів плакати. А коли пригостили яблуком — не втримався, пустив сльозу.
Військовослужбовець розповів, що коли окупанти відступали, то знищили великий елеватор з зерном на Херсонщині.
"Я такого, чесно кажучи, ще не бачив: мабуть, сотні тисяч тонн зерна горіли до тла. Росіяни як відходять, то знищують все. Це нація, яка не лишає нічого по собі. Вони, на мою думку, не люди, а просто "дикі тварини", з яких лише малий відсоток освічених людей", — додав доброволець.
Назар Сидоров на Херсонщині. Назар Сидоров
Після Херсонщини — навчання на бойового медика, втрата друга, Бахмутський напрямок і контузія
Згодом Назар Сидоров навчався на бойового медика. З його слів, доки освоював надання першої допомоги, бригада переїхала на Бахмутський напрямок, де загинув один з його кращих друзів:
"Коли їхав з Житомира на Донеччину, мій взвод штурмував басейн біля населеного пункту Озерянівка. Штурм був невдалий, і мій побратим Дмитро Шкльода загинув. Я з ним добре дружив. Він сам з Рівного. Не хотів я їхати, якщо чесно, я не хотів бачити його мертвим".
Праворуч Назар Сидоров, зліва — друг Дмитро, який загинув. Назар Сидоров
Назар розповів, що на Бахмутському напрямку здебільшого брав участь у бойових діях в населеному пункті Озерянівка. Він додав, що штурмували війська Росії часто.
"Порівнюючи з Херсонщиною, на Донеччині на той момент був інший рівень інтенсивності. Міномети сипали по 20 мін лише на пристріл. Коли ми вийшли на позиції — відразу обстріл, снайпер, АГССтанковий автоматичний гранатомет", — розповів воїн.
Він пригадав випадок, який, з його слів, запам’ятав на все життя:
"У нас розрядилася рація, треба було бігти сто метрів відкритим полем. Всі подивилися на мене — і я зрозумів: бігтиму я. Кулеметник ворога почав по мені стріляти. Я тримав каску, щоб не впала, і сміявся — істерично. Думаю: «Як ти в мене не влучаєш?» Земля сипалася мені в обличчя, але я добіг. Командир казав, що мені дуже пощастило".
Внаслідок танкового обстрілу Назар отримав контузію.
"Мене паралізувало на кілька секунд, не відчував ліву руку й ногу. Після ВЛК визнали непридатним до служби у десантних військах", — додав чоловік.
За рік війна дуже змінилася
Пів року Назар Сидоров служив у Радивилівському районному ТЦК, а потім його перевели у 151 механізовану бригаду — на посаду оператора дистанційного мінування.
"Я тоді вперше побачив, як за рік, доки я не брав участь у бойових діях, змінилася війна. FPV-дрони, системи РЕБ — зовсім "інший світ"", — пригадав воїн.
Назар став оператором ударних дронів. Поділився, як знищив ворожого кулеметника, який тримав під прицілом позиції 425 батальйону біля Мирнограда на Донеччині:
"Кажуть: «Аркан, треба допомогти». І я зробив роботу на відмінно. Потрапив прямісінько в сарай, в того кулеметника. Командири потім телефонували й дякували: «У тебе руки від Бога». Це, звичайно, додало мені стимулу".
Оператори дронів. Назар Сидоров
Втрата побратима і поранення на Харківському напрямку
Останнє поранення Назар Сидоров отримав 2 червня 2025 року біля села Моначинівка у Куп'янському районі.
"Нас було четверо. Сапери вийшли споряджати дрона, і в цей момент стався скид. Вибух, потім другий — мене поранило в праву ногу, переламало кістки на стопі. Один побратим загинув, іншому відірвало ногу. Це був шок, адреналін, запах пороху. Досі його відчуваю, аж присмак в роті", — пригадав чоловік.
Попри поранення, Назар викликав евакуацію:
"Я заповз в укриття, викликав допомогу. За пів години нас забрали. Тим, що вони приїхали швидко, врятували життя. Дуже добре спрацював четвертий хлопець, який лишився цілий. Він надав медичну допомогу тому, кому відірвало ногу. Хоробрий, не побоявся нічого".
Мріє про життя "до війни"
Зі слів Назара Свиридова, 30 серпня у нього закінчувався контракт. Тому під час реабілітації чоловік звільнився з військової служби через закінчення контракту.
"Реабілітація проходить досить важко, болить нога — і я не витримую. Я не можу фізичну роботу виконувати. Але маю плани, маю мрії. Зокрема мрію про життя, яким хорошим воно було до війни. Ми його не так цінували, як зараз мріємо про нього", — додав чоловік.
В Україні День десантно-штурмових військ ЗСУ відтепер відзначають 8 листопада. Президент Володимир Зеленський підписав відповідний указ.
