“Хлопці говорили, що з таким бійцем не пропадеш”: спогади про полеглого Юрія Марценюка з Вінниччини

За інформацією: Суспільне Вінниця.

Юрій Марценюк. Роман Рибачук, представник однієї з бригад авіації Повітряних Сил ЗСУ

10 серпня 50 років мало б виповнитися оборонцеві з Вінниччини Юрієві Марценюку. Чоловік вирішив захищати Україну з перших днів повномасштабного вторгнення. Загинув у жовтні 2023 на Херсонщині. Рідні та побратими поділилися із Суспільним спогадами про полеглого військового.

Юрій Марценюк народився 10 серпня 1974 року в селі Держанівка Хмільницького району в багатодітній родині робітників, де поважали сімейні цінності. Допомагав батькам у буденних справах, піклувався про тварин та мав спокійний характер. Юрій любив активне дозвілля, наприклад, грати у футбол чи швидку їзду на велосипеді. Пізніше родина переїхала до сусіднього села Качанівка.

Юрій Марценюк. Фото Романа Рибачука

Після закінчення місцевої школи Юрій вступив до Вінницького вищого професійного училища сфери послуг. А з листопада 1992 року був призваний для проходження строкової військової служби у військовій частині в Луцьку. Демобілізувався у 1994.

Чоловік професійно займався малярними роботами. Працював у селі, в Києві. Згодом став начальником виробництва на одному з підприємств Вінниці. У 2020 році Юрій з Аллою, яка стала йому дружиною.

“З перших днів знайомства Юрій мене вразив своєю добротою, чесністю та справедливістю, з якою ставився до навколишнього світу. Любив жартувати, такий веселий був завжди… Душевну гармонію та впевненість у чоловікові я здобула, коли побачила його відношення до дітей. На момент знайомства він уже мав двох дітей: доньку Олечку та сина Сашка, і у мене дочка Танюша та синок Андрій. Юра обожнював наших дітей, кожного. Завжди випитував у них: "Все добре? Які проблеми? Зустріньмося! Все вирішимо!". І справді допомагав. Мої діти його дуже полюбили та стали лагідно звати "татку", — розповіла Алла.

Юрій Марценюк з дружиною Аллою. Фото Романа Рибачука

У перші дні широкомасштабної війни Юрій Марценюк з родиною допомагав переселенцям: збирали потрібні речі, одяг, продукти та розвозили тим, хто цього потребував. Чоловік прийняв рішення піти до територіального центру комплектування та соціальної підтримки та на початку березня вступив в армійські ряди батальйону охорони однієї з авіаційних бригад.

Солдат Марценюк проходив військову службу на посаді кулеметника відділення охорони підрозділу. У військовому колективі він здобув авторитет серед товаришів. До виконання службових завдань завжди ставився відповідально, у військовій службі проявляв себе дисципліновано, розповів командир Ростислав. Побратими пишалися Юрієм як вірним другом, а командири хвалили його за ініціативність та креативний підхід до розв'язання військових питань.

“Таких простих дядьків, як Юрій В’ячеславович, я раніше не зустрічав. Ініціатива у будь-якій справі, творчий підхід та незгасаюча посмішка на обличчі попри все… А куховарити як він любив! Хлопці тільки й говорили, що з таким бійцем точно не пропадеш”, — сказав командир Ростислав.

Юрій Марценюк. Фото Романа Рибачука

Згодом солдат Юрій Марценюк добровільно зголосився вирушити у відрядження до Зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил ЗС України. Там на нього чекали щоденні навчання, освоєння сучасної тактики ведення бойових дій, вогнева підготовка та заняття з тактичної медицини. Бійцеві дали псевдо “Беркут”, порівнюючи з птахом.

Звідти Юрій зі своїм підрозділом вирушив на передові рубежі оборони України. Побачене на фронті "не зламало" чоловіка, розповіла Алла. Втім він став небагатослівним. Оберігав родину, ніколи не жалівся та казав, що все у нього добре, а коли прийде час, то розповість більше.

Юрій Марценюк. Фото Романа Рибачука

Головним завданням військових тоді залишалося стримувати атаки переважаючих сил противника на довіреному напрямку. З часом українські оборонці почали просуватися малими піхотними групами в ході контрнаступу, повертаючи частини окупованих земель.

29 жовтня 2023 Юрій Марценюк ніс бойове чергування біля населеного пункту Кринки Херсонської області. Оперативна обстановка на передовій постійно змінювалася, і солдат отримав чергове бойове завдання, під час якого планувалося просунутися вглиб позицій росіян. Неочікувано військові опинилися під кулеметним вогнем із засідки. Юрій отримав травми, несумісні з життям.

Юрій Марценюк. Фото Романа Рибачука

Поховали оборонця 28 листопада у Вінниці на Алеї Слави Сабарівського кладовища. У нього залишилися дружина, четверо дітей, мати, двоє братів та сестра.

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку солдата Юрія Марценюка посмертно нагородили орденом “За мужність” III ступеня.

Новини України