За інформацією: Суспільне Вінниця.
Костянтин Гуменюк, головний хірург ЗСУ . Олена Худякова/АрміяInform
Головний хірург ЗСУ, полковник медичної служби Костянтин Гуменюк з Вінниці виконав першу в Україні, і, як згодом з’ясувалося, першу у світі лапароскопічну нефректомію. Це сталося у травні 2022 року на лінії фронту під Бахмутом на Донеччині, коли до військового госпіталю надійшов поранений, у якого була зруйнована нирка та кровотеча.
У 2017 році він був головним хірургом АТО, у 2018-2019 роках — головним хірургом ООС. Широкомасштабне вторгнення зустрів на фронті — і відтоді чимало часу проводить у районі проведення бойових дій, у безпосередньому контакті з медиками мобільних шпиталів і передових хірургічних груп.
А ще — чимало працює з партнерами, маючи низку закордонних відряджень. Під час одного з таких, у США, Костянтину Гуменюку (а, відтак, і всій хірургічній службі ЗСУ) аплодували стоячи, побачивши лише частину і фрагменти роботи наших військових медиків з порятунку життів захисників і захисниць.
Інтерв’ю із Костянтином Гуменюком опублікували на сайті Міністерства оборони України — АрміяInform.
Про зону відповідальності з початком повномасштабного вторгнення росіян у 2022 році та зараз
"Вся хірургічна служба ЗСУ є зоною моєї відповідальності, починаючи від всіх передових хірургічних груп, військово-мобільних госпіталів, військово-медичних клінічних центрів, розташованих у різних містах України. І відповідно всі поранені, травмовані та хворі хірургічного профілю — у моїй відповідальності. З початком війни, безумовно, їх кількість значно збільшилась і навантаження на всю хірургічну службу відповідно також", — розповів Костянтин Гуменюк.
Війну зустрів на Донеччині, куди виїхав за кілька днів до вторгнення — тоді в Часовому Яру дислокувався 65 військово-мобільний госпіталь.
"О 5-й ранку прокинувся робити традиційну ранкову зарядку — але приблизно в той же час був атакований штаб ООС. Відтоді й почалося: безупинний потік карет швидких, багато поранених із сучасною бойовою травмою, зокрема й у важкому стані — з ампутаціями нижніх і верхніх кінцівок. Багато прийшлось оперувати в різних мобільних госпіталях в Лисичанську, Бахмуті, Дружківці, Покровську, Дніпрі, Харкові; займатись організаційними питаннями щодо потоку поранених та змінювати маршрути їх евакуації, враховуючи що тоді вже Харків обстрілювали. Важливими були і питання медичного забезпечення препаратами крові та медикаментами".
Костянтин Гуменюк, головний хірург ЗСУ. Олена Худякова/АрміяInform
Згодом, як розповів офіцер, він займався переміщенням одеського військового шпиталю в інший регіон, після цього — повернувся на фронт.
"Чимало довелося працювати в операційних у Дніпрі — великий потік поранених прийняла лікарня Мечникова, військово-медичний клінічний центр та інші цивільні лікарні, за що дякую цивільним хірургам та всім іншим лікарям та медичному персоналу, які рятували наших поранених. Я, як головний хірург, відповідаю за пораненого з моменту його надходження до передової хірургічної групи. Це моя найперша ланка".
Про прогрес у військовій медицині з початку повномасштабного вторгнення
"Варто розуміти, що чим більше є оперативних втручань — тим більший досвід здобувають хірурги. Чим більше хірург працює із сучасною бойовою травмою, тим більше він розуміє всі складні моменти, які загрожують життю, якими є наслідки, котрі виникають при цій бойовій травмі, і, відповідно, зростає майстерність оперативних втручань, це дуже важливо.Так, з 2014 року, з часу АТО/ООС, ми теж набували свій досвід. Тоді була порівняно невелика кількість поранених. Так, були поранені від різних видів зброї і снайперського вогню, тоді ми могли швидше доставляти поранених до мобільних госпіталів, дотримувалась "золота година", яка дуже є важливою".
Після широкомасштабного вторгнення, за словами хірурга, на всю хірургічну службу ЗСУ отримали велику кількість поранених.
"Ми чітко розуміли, що для того, щоб врятувати цих всіх поранених, має бути тактика Damage control surgery. Це спеціальна тактика, яка була запроваджена нашими партнерами-американцями, вони її використовували у В’єтнамі, Іраку, Афганістані. Її сенс у тому, що хірург під час оперативного втручання має зробити скорочений етап операції саме на порятунок життя, без виконання повного обсягу операцій. Особливо це стосується нестабільних важких поранених. Після стабілізації стану виконується заключний етап операції. І така тактика довела свою ефективність при важких пораненнях майже всіх локалізацій, особливо органів черевної порожнини, як найважчої у війні".
Костянтин Гуменюк, головний хірург ЗСУ. АрміяInform
Зараз, як розповів Костянтин Гуменюк, цю тактику застосовують майже до всіх поранень, бо вона дає кращі результати.
"Крайній випадок був, коли поранений з осколком у серці , ознаками гемоперикарду та тампонадою серця, що є загрозливим для життя, був оперований у мобільному госпіталі, усунута тампонада, і за 9 годин поранений був евакуйований в Інститут Амосова. Там висококласні хірурги на високоякісному обладнанні провели операцію, видалили осколок і врятували життя. Це стосується будь-яких інших складних оперативних втручань. У разі поранення завдання хірурга в мобільному госпіталі — врятувати життя. Пріоритет — врятоване життя! Відновлення крововтрати починається вже зі стабілізаційного пункту бригади, далі — швидка евакуація".
Ще одна складність: інфікування вогнепальних ран.
"Маємо і проблему антибіотикорезистентності в лікуванні бійців, важко боротися із сепсисом, починаються важкі пневмонії як ускладнення бойової травми. Трапляються випадки, де хірурги роблять унікальні операції, але поранений може загинути від двобічної пневмонії чи поліорганної недостатності. Саме такі ускладнення є частими і можуть призвести до летальних випадків, на жаль".
Про те, як справилися з навантаженням на передові хірургічні групи та госпіталі
"За рахунок професіоналізму керівників всіх ланок. Це і керівники мобільних госпіталів, і провідні хірурги… От якщо говорити про хірургічну службу — всі виконували свої функціональні обов’язки, свою роботу, і завдяки цьому нам і вдалося вистояти. Крім того, до війська тоді за мобілізацією прийшло багато і хірургів, і операційних медичних сестер. Це теж врятувало ситуацію, особливо тоді, коли пішов великий потік поранених 24/7, коли хірурги могли не спати дві-три доби".
Про динаміку в контексті частоти летальних випадків у разі бойової травми на весні 2022 року і початку 2025 року
"Сезонність дуже впливає на виживаність наших хлопців. Так, переохолодження, обмороження, наприклад, обтяжують бойову травму. Якщо поранений військовослужбовець провів 2-3 години в якомусь бліндажі холодному, то ось це загальне переохолодження теж впливатиме на виживаність бійця. Те, що ми побачили за цей час: чим швидше поранені з поля бою доставляються на етап стабілізаційного пункту бригади або передової хірургічної групи — тим виживаність краща".
Серед медиків на фронті існує поняття "золота година", коли військовий з моменту поранення протягом години має доставлятися до хірурга. У такому разі результати лікування і виживаності будуть кращими.
"У нас наразі витрачається на це понад годину — інколи 6, 12 і більше. Часто, під час виступів на конференціях, колеги іноземні мене запитують: «Як же так?!». Доводиться пояснювати, що поранений може накласти собі турнікет, але протягом кількох годин не відбувається його евакуація з поля бою, і бойовий медик до нього не може дістатися — тривають обстріли, дрони над головою тощо. Отже, евакуація поранених до передової хірургічної групи або стабілізаційного пункту бригади відбувається у нічний або вечірній час, коли дронів менше і є можливість під’їхати броньованою технікою"."Так, ще з досвіду АТО/ООС ми побачили, що якщо поранений протягом години вже у хірурга — то виживаність вища, кількість ампутацій з приводу турнікетів значно була б меншою. Але ж зараз у нас так складається, що військовий накладає турнікет, минає певний час, і він не може його послабити, наприклад, бо триває бій чи немає бойового медика, чи він загинув… Тоді вже немає можливості зберегти кінцівку, виконуємо ампутації".
Про реальний обсяг втручань та розширену підготовку медиків
"Наразі в Україні є дуже багато центрів, які проводять підготовку з тактичної медицини, готують бойових медиків, старших бойових медиків. На базі Української військово-медичної академії такі курси теж проводять. Плюс є тренінгові центри, громадські організації, які займаються цією підготовкою. Нині ця підготовка кваліфікована та якісна. Але зрозуміло, що не вистачає фахівців, щоб навчити таку кількість людей".
Офіцер вважає, що кожен українець, починаючи від середньої школи, має володіти навичками надання першої медичної допомоги — і собі, і оточуючим.
"Ці заняття в Україні мають починатися зі школи. Люди мають знати, як накласти турнікет чи зупинити кровотечу. Людина має бути психологічно готова до екстремальних умов — у нас щодня обстріли міст, інколи, на жаль, з великою кількістю поранених. Людина має знати, що робити, якщо немає під рукою турнікета (отже, є ремінь чи шнурки), як зупинити артеріальну кровотечу або зробити так, щоб звільнити верхні дихальні шляхи та надати якісну реанімацію.Тому я, як головний хірург ЗСУ, вважаю, що в межах держави питання надання першої медичної допомоги має починатися зі школи".
Про впровадження сучасних технік оперування та першу в Україні сучасну лапароскопічну операцію з видалення нирки при вогнепальному пораненні з руйнацією органу
"Зазвичай сучасна бойова травма — це великі розрізи, коли хірург робить лапаротомію (розрізає, наприклад, живіт, і оперує внутрішні органи) чи торакотомію (розрізає грудну клітку та оперує). Ми ж почали впроваджувати малоінвазивну хірургію — коли робиться не розріз, а маленький прокол, і хірург, спостерігаючи за ситуацією через відеокамеру на моніторі, оперує мікроінструментами. Відтак ми впровадили малоінвазивну хірургію (лапароскопію, торакоскопію) при сучасній бойовій травмі. І ми є піонерами у світі, тому що саме ми вперше у бойових умовах це виконали".
Костянтин Гуменюк, головний хірург ЗСУ. АрміяInform
У травні 2022 року хірург був в одному з військових госпіталів на східному напрямку. Тоді зробив лапароскопічну нефректомію — лапароскопічно видалив нирку, яка була зруйнована, з кровотечею.
"Раніше робився б розріз на животі й хірург руками діставав нирку, перев’язуючи судини тощо. Мені це вдалося зробити лапароскопічно: лише маленькі проколи в животі— і я на моніторі бачив усі внутрішні органи. Я знайшов ту нирку, зупинив кровотечу, видалив її та врятував життя бійцю. І знаєте: наступного дня надійшов такий самий поранений зі зруйнованою ниркою. Маючи вже за спиною досвід, другу операцію зробив набагато швидше, адже знав усі технічні моменти.Така операція була проведена вперше у світі, бо я потім передивився всю фахову профільну літературу — але прикладів не знайшов. Я тоді запитував себе, чому мені в академії чи університетах не розповідали, що так можна робити".
За словами Костянтина Гуменюка, саме військові хірурги ЗСУ є піонерами впровадження сучасних операцій.
"Уже зараз, коли я приїжджаю до мобільного шпиталю, і там є обладнання відповідне, і хірурги вже виконують багато таких оперативних втручань при сучасній бойовій травмі — саме лапароскопічно і торакоскопічно.Під час однієї з конференцій за кордоном, коли розповідав про такий наш досвід, колеги просто не розуміли, як так можна робити. Тому що вони, якщо роблять такі оперативні втручання — то лише у великих базових госпіталях, де є обладнання і великий колектив. А в нас же це робиться в бойових умовах, де хірурги, лапароскопічно оперують пораненого".
За словами хірурга, коли він почав лапароскопічну операцію — побачив велику гематому, і мав вибір: переходити на відкриту операцію або продовжувати лапароскопічно.
"Я не азартна людина, і то був точно не азарт, я завжди все дуже зважую і враховую всі ризики… Але я просто сказав собі, що я зможу. І з божою поміччю — все склалося. Операція тривала майже півтори години. Тепер такі випадки ми відпрацьовуємо до години".
Про три унікальні операції, проведені особисто
"Не те щоб унікальні — розповім про найпам’ятніші. Якось у мобільний госпіталь надійшов поранений з вогнепальним ушкодженням черевної порожнини, і анестезіологи якраз мали йому давати наркоз. А він розплющує очі і каже: "Костянтине Віталійовичу, а ви мене оперували в 2017 році, от подивіться, збоку на стегні шрам, кулю мені діставали". А я зовсім не пам’ятав його, навіть в якому госпіталі оперував. Так доля склалася, що він до мене вдруге потрапив на операцію… Нині продовжує служити на передовій.
Як розповів офіцер, коли йде великий потік поранених, хірурги роблять сортування: визначають, хто перший іде на операцію, хто другий і так далі.
"І в цивільних поліклініках завжди суперечки та сварки, хто першим потрапить до лікаря. А от серед поранених (важких поранених!) такого немає — вони лежать тихо. Ніхто не каже, щоб його врятували першим. Жодного такого випадку не було. А я бував на багатьох сортуваннях. Вони лаконічні: "Док, як скажете, вам видніше". Хоча розумію, що чекати, коли тебе візьмуть на операцію — психологічно дуже важко.У багатьох хлопців, які прокидаються після наркозу, я не бачу в очах страху щодо того, що в нього немає, наприклад, кінцівки. Він просто каже: "Ампутація? І нічого не можна було зробити?.. Ну, протез буде". Це не передати словами… Вони підтримують самого мене і допомагають, значною мірою, повідомити цю важку новину. Багато військових з протезами продовжують служити. Я бачив, як в одного військового титановий протез був пробитий осколком… Такі випадки також бувають".
Про три найунікальніші операції у війську з моменту початку повномасштабного вторгнення
"Перша операція — це торакоскопічна операція при вогнепальному пораненні серця і наявності гемоперикарду і тампонади серця. Осколок потрапив у серце і виник крововилив в оболонку серця. Як наслідок, серце починає погано працювати, тому що не має можливості скорочуватись, кров накопичується в серцевій сумці.Поранений задихається, в нього набухають вени шиї. І в цей час треба швидко зробити операцію. І ми пішли торакоскопічно — зробили маленькі проколи в грудній клітці, встановили відеокамеру, розрізали перикард, кров із серця вийшла, і воно почало нормально функціонувати. Стан пораненого стабілізувався, і ми його вертольотом відправили в Амосова, де його прооперували та врятували життя. Це була теж перша така операція у світі".
Друга операція — це видалення нирки, яку провів у травні 2022 року. Третя — коли осколок потрапляє у великі кровоносні судини, нижню порожнисту вену, або в аорту. Це — великі кровоносні судини і якщо вчасно не зупинити кровотечу, то людина швидко стікає кров’ю.
"Був такий випадок, коли осколок потрапив у нижню порожнисту вену і застряг в її стінці. Хірурги це побачили і запитали мене, що робити. А це мобільний госпіталь, і я розумію, що треба професійний досвід, і щоб не було загрозливої кровотечі — треба мати достатню кількість крові, до того ж надходять інші поранені. Військовий був стабільний, і ми ухвалили важливе рішення: зробили тампонаду, поставили дренажі, швидко відправили в Інститут Шалімова, де він був прооперований. Життя — врятоване.Це — унікальні операції, але і правильно ухвалене рішення — теж дуже важливо. Можна було сказати, що оперуємо там, у мобільному госпіталі. Але я як , головний хірург, розумію, що ризик кровотечі був дуже високий. І я розумів, що хірурги на тому рівні могли б не справитися, і ми б втратили життя. Правильне рішення дорівнює врятоване життя, і це найголовніше".
Костянтин Гуменюк, головний хірург ЗСУ. Олена Худякова/АрміяInform
Про роботу з партнерами
"Нещодавно в мене була велика поїздка до США, у Флориду, на Всесвітній з’їзд військових медиків, 2024 рік. Близько 12 тисяч учасників. Я мав виступ у дуже великому залі, дуже коротко розповів про наші хірургічні можливості й те, як ми рятуємо наших хлопців. Зал аплодував. І це я зараз не хвалю себе — аплодували не мені, а всій хірургічній службі ЗСУ. Я просто поклав руку на серце і вклонився.Чимало знайомств нових. Партнери з інших країн дуже підтримували — Ізраїль, наприклад. Розповідали про власні виклики та обсяги роботи. Але коли я розповів, що в нас може бути до 100-150 операцій за добу лише на одному напрямку фронту — на мене дивилися із широко розплющеними очима. Так, ми оперуємо поранених і з легкими пораненнями, і з середніми, і з важкими, і з вкрай важкими. Але сам факт. Розумієте?.."
Про найскладнішу операцію
"За тривалістю найдовша операція була не пов’язана з бойовими діями, а із захворюванням шлунка у військового. Тривала сім годин. Успішно. Що стосується поранених… Коли оперую хлопців, то не дозволяю собі думки, що ми десь не справимося. Я чітко знаю, що ми все зробимо. Так, бувають складні випадки, коли я бачу: 50 на 50, запитую себе, як правильно зробити… У такі моменти я ніколи не соромлюсь і телефоную своїм старшим колегам, академікам — і мені завжди підкажуть.Так і я зараз кажу хірургам — телефонуйте і запитуйте. Вони телефонують навіть вночі, просять вибачення, що розбудили, але радяться, що робити при тому чи іншому пораненні. Часто буває, що їм треба підтримка чи підказка. І вони її від мене завжди отримують. І я пишаюся, що керую на сьогодні такою потужною професійною хірургічною службою ЗСУ".
Особисто рецепт, як зберегти себе психічно під час війни
"Вміти відокремлюватись від основної роботи і порятунку. Вміти знаходити радість в маленькому: у гарній музиці, гарному спілкуванні, гарній книжці, гарному фільмі. Спорт. Це все в загальному призводить до того, що людина відволікається і немає психоемоційного і фізичного вигорання".
Яким має бути завершення російсько-української війни
"Коли не буде поранених і вбитих — тоді я зрозумію, що це вже точно кінець. Розумію, що варіанти (завершення війни. — Ред.) можуть бути дуже різні. Дуже хочеться нашої перемоги. Але для мене особисто завершенням війни буде той момент, коли я отримаю таку інформацію: «Костянтине Віталійовичу, немає 200-х, немає 300-х». Ось це і буде для мене зупинка війни, однозначно. От тоді будемо оперувати у хлопців грижі, апендицити, холецистити чи поламані ноги. Ми і надалі будемо рятувати і військових, і цивільне населення — але то все будуть небойові травми".
