За інформацією: Суспільне Херсон.
Звільнений з російського полону, колишній міський голова Херсона Володимир Миколаєнко майже три тижні перебуває вдома. Багато гуляє, спілкується з містянами, займається громадською діяльністю. Ми поговорили з ним про повернення до Херсона, що вразило у місті та що захоплює.
"Три з половиною роки в полоні не додали здоров’я. Лікарі сказали: “Будемо тебе відновлювати”, але я протримався два місяці й повернувся додому, до рідних. Уже майже три тижні я в Херсоні. Перше враження – дуже болісне. Херсон сьогодні – це мій біль. Раніше він був моєю радістю, містом, де я народився, виріс і за яке відповідав. Тепер це біль. І важко це прийняти, бо рани від полону ще не загоїлися, а тепер додався новий біль", — говорить Володимир Миколаєнко.
Він повернувся у зовсім інше місто — над яким постійно літають дрони й небо закрите антидроновими сітками, зруйновані й пошкоджені будівлі й будинки, замість вікон — OSB-плити, зарослі парки й розбиті вулиці у прибережній зоні.
"Мене забрали в полон в Херсоні, коли в нас в руках були автомати оці 50-их років. Повертаєшся, а тут уже, вибачте, летючі роботи, ці дрони, які сьогодні просто вбивають херсонців кожного дня, полюють за херсонцями, за тими ж маршрутками, тролейбусами, за "швидкими допомогами". От враження, що весь світ бачить, розуміє, але чогось мовчить", — говорить Миколєнко.
Володимир Миколаєнко на площі Свободи у Херсоні, 21 листопада 2025 року. Суспільне Херсон/Олександр Корняков
Його обурює прагнення іноземців й досі розгадати "загадкову російську душу": "Та нема там душі, зрозумійте, нема, не треба її шукати. Нема душі. В них душі там не більше, чим у цих роботах, які літають і вбивають наших людей".
Найважче, каже колишній міський голова Херсона, сприйняти, що вбивають людей. Особливо, коли розумієш, що багатьох, яких ти пам'ятав, любив, дружив — вже немає.
"А Херсон… Та я бачу, що люди переконані, що ми відновимо, зробимо набагато краще. Шкода отих дійсно старих будівель, з яким пов’язана історія нашого міста. Нічого, відбудується. Я в цьому переконаний. Головне, щоб ми не втрачали людські життя. Дуже страшно дивитись, коли тут і малеча, і люди похилого віку, і такі речі відбуваються – щоденні вбивства, це дуже болісно", — говорить Миколаєнко.
Володимир Миколаєнко біля стінопису у середмісті Херсона, листопад 2025 року. Суспільне Херсон/Олександр Корняков
На вулиці до нього часто підходять люди. Питають як справи, або розпитують по своїх рідних, які перебувають у полоні або зникли безвісти. Володимир Миколаєнко не відмовляється спілкуватись ні з ким.
"Ми стали ріднішими один одному. До війни у Херсоні було 340 тисяч жителів, зараз кажуть, що 60. Зрозуміло, що нас стало менше, що ми згуртувались, ми вже майже один одного знаємо в обличчя, ми вітаємось, ми практично щодня разом п’ємо каву або зідзвонюємось, обговорюємо якісь новини", — розповідає колишній міський голова.
Він захоплюється херсонцями, які попри все тримаються, й українцями загалом. Але кожен, на його думку, має, засвоїти уроки цієї війни.
"Шкода, що доводиться платити кров’ю за речі, які здавались очевидними. Ми попереджали про Сальдо і Стремоусова, казали силовикам, що це люди Москви, але нас не слухали. Тепер бачимо, що не лише вони, а й багато інших зрадили. І водночас є ті, про кого думав найгірше, а вони навпаки тримаються і показали справжню позицію. Це дуже надихає", — каже Миколаєнко.
