За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Прикордонник Чопського загону Ярослав. Держприкордонслужба України — Західний кордон/Facebook
Прикордонник Чопського загону Ярослав з позивним "Лисий" на початку повномасштабного вторгнення Росії пішов добровольцем до територіального центру комплектування. Чоловік тричі виконував бойові завдання на Донеччині та Харківщині.
Історію прикордонника розповіли на сторінці Західного управління Держприкордонслужби України в Facebook.
У перші два виїзди на Донеччину Ярослав виконував завдання з протиповітряної оборони. У складі бойової мобільної групи прикордонники збивали по чотири російські дрони на день. У третьому виїзді на Харківському напрямку чоловік працював водієм. Його завданням було перевезення побратимів, доставка боєприпасів та провізії на позиції, евакуація поранених.
"Одним із найважчих завдань була евакуація поранених побратимів. Ярослав намагався перебувати на точці евакуації не довше, ніж хвилину: швидкий під’їзд, посадка "трьохсотих" і одразу назад. Таким чином, росіяни не встигали поцілити в автомобіль. Одного разу побратими, які несли пораненого бійця, не встигли вчасно прибути на визначену точку і Лисому довелося чекати декілька хвилин. Його засік російський безпілотник і почав обстрілювати автомобіль. Втім прикордонник зманеврував і снаряд поцілив перед кабіною. Від ударної хвилі чоловік отримав контузію, однак повернувся до точки евакуації й забрав пораненого", — йдеться у дописі.
Прикордонник Чопського загону Ярослав. Держприкордонслужба України — Західний кордон/Facebook
Загалом, пригадує Ярослав, кожну евакуацію військові намагалися провести за 15 хвилин.
Прикордонник Чопського загону Ярослав. Держприкордонслужба України — Західний кордон/Facebook
До війни прикордонник займався міжнародними пасажирськими перевезеннями: із Закарпаття доправляв клієнтів до різних куточків Європейського союзу.
Наразі Ярослав перебуває на ротації. Увесь вільний від служби час намагається провести з дружиною, 3-річним сином та 11-річною дочкою. За словами прикордонника, сім'я — це те, що найважче залишити, вирушаючи на війну.
