За інформацією: Суспільне Вінниця.
Валентина Лазарєва з працівницею пансіонату. Суспільне Вінниця
В.о. директора КУ "Вінницький обласний пансіонат" Катерина Якимчук розповіла нам, що більшість з переселенок втратили домівки, а їхні родини роз'їхалися по світу. І тепер жінки — під опікою держави. Дехто навіть забув, коли бачив своїх дітей, онуків.
"Ми зробили статистику для себе: близько 40 людей — до 1941 року народження. Близько 10 осіб — 1927 року народження. Через 2 роки їм буде 100", — розповіла Катерина Якимчук.
"В мене стільки всього було, а тепер я бідна"
Серед мешканок пансіонату — 94-річна Ірина Мордик. Жінка родом із Гуляйпільського району Запорізької області.
"В школу в перший клас пішла, бабуся мене повела. Не було в нас нічого: ні книжки, ні зошита, ні пера. Нічого. Прожила так. Не потрібно його вже згадувати. А тепер би жили. Та залишили все, побили все. Що тепер оце зробили?", — розповіла жінка.
Ірина Мордик. Суспільне Вінниця
На її долю випали дві війни.
"Пам’ятаю все, та його не можна переповісти. Дві хати розбили. І тоді й тепер, нема нічого… В мене стільки всього було, а тепер я бідна… В чому була, в тому й поїхала. Дякувати хоч тут одяг дали. Не образили. А хатинки немає своєї. Я своїми руками її побудувала… Я казала, аби мене пустили до нього (до Путіна — ред.), то я б його задушила своїми руками",, — сказала Ірина Мордик.
"Це війна чи знищення світу, нашого українського? "
94-річна Лідія Сухова родом з Краматорська Донецької області.
Лідія Сухова. Суспільне Вінниця
Про Другу світову жінка розповіла, що це була страшна війна: людей евакуйовували, літаки бомбардували хати, люди гинули.
"Дві війни я пережила. А зараз що йде? Зараз не можу зрозуміти: це війна чи знищення світу, нашого українського? Що це таке?… Сволота воно (Путін — ред.). Нічого більше вам не скажу".
Лідія Сухова. Суспільне Вінниця
Лідія Сухова розповіла, що все життя прожила на Донеччині, і хоч було їй там добре — побачити рідний дім вже й не мріє, а мріє та просить у Бога, аби лишень закінчилася війна.
"Німці пройшли, нічого не зруйнували, не вбивали"
91-річна Валентина Лазарєва родом з міста Курахового Донецької області.
Валентина Лазарєва. Суспільне Вінниця
Про Другу світову жінка розповіла: пам'ятає, що тоді у них не стріляли, лише проїхали танки.
"Війна ж тоді не така була, як тепер. Про що мова? Німці пройшли, нічого не зруйнували, не вбивали. У нас місто зараз повністю розбите. У нас все розбите. У нас падали ці ракети. Впало посередині будинку триповерхового. Зруйновано все, — розповіла Валентина Лазарєва.
— Не було б війни, не було б мене тут. Я хочу, щоб був мир, щоб не було війни. Одного хочу. І щоб я побачила своїх дітей.
"Люди невинні пропадають. Хати палять"
Серед мешканок пансіонату і Раїса Лапченко. Жінка 1938 року народження. У Другій світовій воював її батько.
"1941 рік. Маленька була, батько прийшов з війни у відпустку. Брат попереду біг, а я за ним і впала, плачу, що він перший прибіг, а я запізнилася. І він мене на руки взяв і ніс. Оце я пам’ятаю".
Раїса Лапченко. Суспільне Вінниця
За словами жінки, тоді були непрості часи, але не було такої війни, як тепер.
"Тут дуже жорстоко. Люди невинні пропадають. Хати палять. Навіщо? Тоді "німець" йшов, мета в нього була: "на Москву". А цей людей вбиває, будинки спалюють", — сказала Раїса Лапченко.
