За інформацією: Суспільне Вінниця.
Дмитро Вечірко, Дмитро Агат’єв та Олександр Тарасовський. Вінницька міська рада
11 лютого у Вінниці попрощалися з трьома полеглими захисниками: Дмитром Вечірком, Дмитром Агат’євим та Олександром Тарасовським. Їх поховають на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Про це повідомили на сайті Вінницької міської ради.
Дмитро Вечірко
Народився Дмитро Вечірко 3 липня 1987 року у Вінниці. Після закінчення 15-ї школи навчався на кухаря в одному з професійно-технічних училищ міста. Проте, відбутися в цій професії чоловіку завадила війна. Він відстоював незалежність України в АТО/ООС та був серед тих, хто першим долучився до її захисту під час повномасштабного вторгнення.
Під час повномасштабного вторгнення воював у лавах 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Після важкої контузії у бою на донецькому напрямку проходив тривале лікування та реабілітацію. Помер вдома 8 лютого у віці 37 років. У нього залишилися дружина з донечкою та матір.
"У нього зовсім мало залишалося часу на себе та своє хобі. Втім, коли випадала нагода, повністю заміщав усіх на кухні. Любив готувати українські страви, а його фірмовою – була фарширована риба, – розповіла мама Лариса Йосипівна. – Дмитро вмів усе доводити до досконалості. Був відповідальним та наполегливим. Мав ще дуже багато планів на життя, але передусім мріяв про Перемогу…"
Дмитро Агат’єв
Народився Дмитро Агат’єв у Харкові 31 липня 1990 року, але його родина переїхала на Вінниччину – у село Літинка. Тут ходив до дитячого садочка, закінчив середню загальноосвітню школу, а далі — опанував освіту у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. М. Коцюбинського на факультеті історії та права.
Своє життя захисник присвятив роботі у правоохоронних органах. За сумлінне ставлення до виконання службових обов’язків, вагомий особистий внесок у справу боротьби зі злочинністю, підтримання публічної безпеки та порядку неодноразово був відзначений відомчими грамотами та подяками.
Свій бойовий шлях розпочав у 2014 році. Пройшов кілька ротацій в АТО/ООС, а у 2024 році долучився до спецпідрозділу особливого призначення – батальйону поліції "Вінниця". У його складі захищав Україну на Донеччині, брав участь у розвідувальних операціях. 7 лютого, повертаючись після успішного виконання чергового завдання, він потрапив під прицільний ворожий обстріл на торецькому напрямку. Життя оборонця обірвалося у 34 роки.
Разом із дружиною захисник виховував сина, якому зараз 12 років.
"Дмитро вирізнявся внутрішнім неспокоєм, для нього важливо було постійно перебувати у русі, навчатися нового, удосконалювати свої професійні навички. За це його поважали та дуже цінували колеги, – розповіла дружина Консуела. – При усіх труднощах своєї служби, він залишався надзвичайно позитивною людиною, постійно посміхався, жартував та підтримував інших. Стати на захист України також було його свідомим рішенням. Дмитро казав, що лише так можна уберегти наших дітей від подібної долі".
Олександр Тарасовський
Вінничанин Олександр Тарасовський народився 25 березня 1984 року. Навчався у 33-й школі, а по її закінченні – у ДПТНЗ "Вінницьке міжрегіональне вище професійне училище". У мирному житті працював майстром по дереву – виготовляв меблі.
Долучився до Збройних сил України навесні 2022 року. Воював у лавах 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Брав участь у боях на багатьох напрямках військових дій. Попри важке поранення під Бахмутом, швидко повернувся у стрій.
Загинув оборонець торік 30 травня поблизу села Богуславка Ізюмського району Харківської області. Йому було 40 років. У воїна залишились батьки, брат, рідні та близькі.
"Олександр мав золоті руки та палке серце. Він любив працювати з деревом, як ніхто відчував його та вмів вдихнути у нього нові сенси, даруючи людям комфорт і затишок. – розповів батько захисника Віктор. – Для нього не існувало неможливих завдань, він ставив і наполегливо досягав поставлених цілей. Таким був змалечку, коли займався різними видами східних єдиноборств, таким залишався і протягом свого, на жаль, такого короткого життя".
