"Для мене немає чужих полонених": інтерв’ю з організаторкою акцій "Free Azov" у Тернополі Анастасією Крисак

Анастасія Крисак. Суспільне Тернопіль

Анастасія Крисак — тернополянка, яка організовує акції "Free Azov". Вперше на підтримку полонених рідні "азовців" вийшли після теракту в Оленівці. Дівчина каже, боялися, що росіяни можуть вбити й решту полонених. На свого хлопця Анастасія чекала майже 2,5 роки. 14 вересня цього року його обміняли. Припиняти акції тернополянка не планує, адже не всіх бійців "Азову" звільнили з російського полону.

"Взагалі не чекала, що обміняють когось з "Азову"

— Більше двох років ваш хлопець Назар Харів був у російському полоні. 14 вересня цього року його обміняли. Розкажіть, будь ласка, про свої емоції, як взагалі дізналися про повернення?

— В нас проходила щонедільна акція. Я знала, що має бути обмін, знала, що він відбувається в ті ж секунди, що й акція, але я взагалі не чекала, що обміняють когось із "Азову". Звичайно, я мала надію, але за два роки навчилася завчасно не радіти і не очікувати багато, бо було вже дуже багато розчарувань. На акції до мене підійшла одна жінка і каже: "Мого сина тільки що обміняли". Він із ЗСУ, я за неї пораділа, адже в нас на акції таке сталося вперше. Акція завершилася, ми складаємо свої речі і мене починають вітати хлопці з "Азову", наші знайомі, наші друзі. Я не зрозуміла, з чим мене вітають, а вони кажуть: "Ти що не бачила списки? Назар в списках є". Спочатку я не повірила, а потім мені хтось скинув фото, де він біля автобуса стоїть.

Обмін військовополоненими. Назар Харів на задньому плані. Патронантна служба Азову

Чесно, навіть не знаю, які емоції відчувала, в мене просто почався дуже сильний тремор. Дівчата, які проводять зі мною акції та завжди мене підтримують, просто обійняли мене. А мене так трусить і я взагалі нічого не розумію. Через деякий час нам подзвонили служби, я подзвонили його батькам.

— Чи розмовляли вже з Назаром? В якому він стані, як адаптується?

— Швидко адаптується до того, що повернувся. Він молодець, дуже стійко тримався. Тепер я розумію наскільки він сильний, сильніший, ніж я думала. Стан здоров'я задовільний, звичайно, їх ще обстежують, але поки що наче все нормально.

Боєць “Азову” Назар Харів до полону та після. Фото з особистого архіву Анастасії Крисак

— Чи знали ви, що відбувалося з ним впродовж цих двох років?

— Здебільшого отримувала інформацію від тих, кого вже обмінювали. Хлопці направду молодці, тому що вони починають з перших днів працювати з рідними, переглядають сотні фотографій, імен, позивних, постійно щось моніторять. І хоча їм важко самим, але вони зразу включаються в роботу, вони дають якусь інформацію рідним. У нас є дуже багато волонтерів, які таким займаються, додають обміняних хлопців у чат, де є фото і позивні, і вони тоді відписують, бачили, чи не бачили таких, де бачили. За два роки ми вже зорганізувалися, в нас та система працює з травня 2023 року.

"Якби я думала, що нічого не вирішую, то Назара зараз досі тут би не було"

— З травня 2023 року до 13 вересня цього року бійців "Азову" не обмінювали. Що було зроблено за цих два роки вами та волонтерами, як ви боролися за своїх рідних?

— Це співпраця з різними службами, це робота на дипломатичному рівні, зустрічі з різними делегаціями, це поїздки за кордон. Ми вимагали, щоб вони тиснули на Росію, аби та дотримувалася Женевських конвенцій, тому що наша сторона їх дотримується по відношенню до російських військовополонених. Це насправді важко, це повноцінна робота, яку ти виконуєш. Це акції, інтерв'ю, ти постійно в цьому інфопросторі. Тому що, якщо нічого не робити, ніхто не буде цим цікавитись, нічого не буде. Рідні азовців, реально вони найбільше зорганізувалися зі всіх і найбільше робили саме інформаційної роботи, качали суспільство, тримали тему.

Дипломатична робота рідних захисників “Азовсталі” та волонтерів Фото з особистого архіву Анастасії Крисак

— Коли вперше вийшли на акцію та яка була першочергова мета?

— Перша акція в нас була після теракту в Оленівці, така ж акція відбулася і в Києві. Потім якийсь період нас просили зберігати тишу, тому десь до року часу, весь 2022-й рік і половина 2023-го року, в нас не було жодних акцій. Напевно перші акції саме "Free Azov", які вже були систематичними, розпочалися в грудні 2023-го року. Вони стали всеукраїнськими, відбуваються майже в кожному місті України, просто різні куратори.

Акція на підтримку захисників “Азовсталі”, 2 серпня 2022 рік Суспільне Тернопіль

— Як реагують на акції цивільні люди?

— Дехто до нас приєднується, дехто плаче, коли розуміє, через що ми проходимо і бачить батьків, які стоять із плакатами "Поверніть мені сина". Дуже багато людей старшого покоління, які не розуміють, що таке "Азов" і живуть ще якимись радянськими установками. Вони кажуть, що ми нацисти, проплачені, запитують: "Чого ви тут стоїте, а не в Києві?", питають, який сенс тут для нас бідних, нещасних, простих людей тут це показувати, якщо ми нічого не вирішуємо. Якби я думала, що я нічого не вирішую, нічого не можу, то напевне б Назара зараз досі тут не було.

— Я знаю, що якщо раніше до акції долучалося небагато людей, то останні акції, зокрема автопробіги під час державних свят, нам показали, що ваше об’єднання збільшується. Як вдалося залучити більшу кількість людей?

— Я познайомилася з Ольгою Коновал, це дружина загиблого Героя України Сергія Коновала, вона сказала: "Ми мусимо щось зробити масштабніше, давай автопробіг". І так кожен підтягнув свого знайомого, друга, волонтери, військові, ветерани приходять, люди, в яких хтось воює на фронті, рідні полонені, внутрішньопереміщені особи, ті, хто знали, що таке оборона Маріуполя, були в Маріуполі. Вони кажуть: "Ми приходимо, ми хочемо просто підтримувати наших хлопців, бо ми знаємо, як вони воювали в Маріуполі".

Автопробіг “Free Azov” у Тернополі, 24 серпня 2024 рік Суспільне Тернопіль

Учасники автопробігу “Free Azov” у Тернополі, 24 серпня 2024 рік Суспільне Тернопіль "Для мене немає чужих полонених, всі вони наші і кожен з них заслуговує на волю"

— Чи плануєте щось масштабне найближчим часом?

— Завтра, 22 вересня, в нас буде масштабніша акція. У нас будуть гості, я не буду поки що казати хто саме, але думаю, що всім буде цікаво. Це людина, яка теж вийшла з полону, прийшла полон, і його дуже цікаво слухати. Акція розпочнеться о 13 годині на театральному майдані, а виступ гостя буде трошки пізніше, а паралельно буде автопробіг, який також стартує о 13 годині з парковки на вулиці Бережанській. Тому закликаю всіх, хто хоче, доєднатися. Хто має власне авто, то приїжджайте ним, а хто не має авто, то можете приходити на театральний майдан. Цю акцію ми планували вже місяць.

Я включилась у роботу, бо я ніколи не жила якоюсь надією, що от завтра обміняють, я просто робила те, що треба. І от сталося так, що обміняли ще до того, як сталась ця акція. Але я все одно буду продовжувати робити такі ж акції для інших хлопців, тому що в мене в полоні багато наших спільних друзів і для мене немає чужих полонених, я не ділю мій, не мій, для мене всі вони наші, і кожен з них заслуговує на волю.

Акція на підтримку військовополонених у Тернополі, 1 вересня 2024 рік. Надія Ротман"Наші перемоги на фронті дають нам переваги в обмінах"

— Ви розповідали, що робите акції не лише, щоб нагадати цивільним про те, що в нас в полоні досі перебувають захисники "Азовсталі", а й для того, аби нам не було соромно подивитися в очі тим хлопцям, які захищали нас і повернулися в цивільне життя. Чи підходять під час акцій ті хлопці, які вийшли з полону?

— В нас на акції проходять не з "Азову", але звільнені полонені. І вони активні в боротьбі, вони стоять, вони розуміють, наскільки це важливо, бо вони це все пройшли. Я звичайно спілкуюся з хлопцями, які вийшли з полону, вони мене майже одним із перших вітали, бо вони розуміють наскільки це цінно і радісно почути, що те, чого ти стільки чекав, відбулося.

Я не скажу, що саме ті, хто вийшов, мають дякувати мені, це спільна боротьба за них. Вони можуть дякувати тим людям, хто їх підтримував, дякувати військовим, які в брали полонених, на яких їх міняли. Тому що в нас стались такі обміни останні завдяки тому, що ми взяли багато полонених на Курщині. Їх взяли наші військові взяли із втратами, це був нелегкий шлях. От тому я завжди кажу, що не тільки акції, не тільки рідні, не тільки служби, в першу чергу наші перемоги на фронті дають нам переваги в обмінах.

"Найпровальніший шлях, який можна обрати, – це нічого не робити"

— Що б порадили рідним інших полонених?

— Мені дуже тяжко радити щось людям, рідні яких у полоні, бо кожен реагує по-різному. На когось це дуже сильно впливає, настільки сильно, що він не має зовсім сил, воно тисне, а для когось це дає більше стимулу і злості до того, аби щось робити. Єдине хочу сказати, що люди повинні розуміти, що ми не маємо права занепадати духом, тому що в полоні завжди важче, ніж тут. У мене були деякі проблеми зі здоров'ям і я постійно на це трошки забивала, і мені завжди казали: "Та подбай про себе", а я завжди відповідала, що тут я в будь-який момент можу надати собі будь-яку допомогу, а хлопці в полоні не можуть цього отримати. Нам потрібно думати, що якщо вони там тримаються, то ми тут не маємо права взагалі якось занепадати духом, падати у відчай. Я не чекала обміну, але я робила, що могла, і він стався. Не можна сидіти, склавши руки. Це найпровальніший сценарій, найпровальніший шлях, який можна обрати, — це нічого не робити.

Завжди можна приєднатися до когось, завжди можна згуртуватися, завжди можна мені написати. Не я одна проводжу такі акції, є всеукраїнські акції, нас багато по Україні. Також у нас дуже багато telegram-чатів, де можна просто написати: "Дівчата, мені погано, мене накриває" і там завжди дуже багато тих, хто буде надавати підтримку. Головне бажання, головне усвідомити для себе, що під лежачий камінь вода не тече.

Плакат учасниці акції “Free Azov”. Надія Ротман

— Ви розповіли про психологічну підтримку, а як щодо юридичної?

— Насправді таких юридичних інструкцій дуже багато, вона надана і Асоціацією захисників родин "Азовсталі", це перша така асоціація, яка може надати саме юридичну консультацію. В нас є юристи, волонтери, до яких можна звернутися. Особисто я належу до громадської організації "Волю захисникам Маріуполя", я є її членом, в нас теж надаються консультації, ми можемо надати юриста, який допоможе в вирішенні якогось питання, яке стосується документів і алгоритму дій.

Якщо це люди, в яких недавно рідні потрапили в полон, то мене часто питають, що робити. Мені трошки важче відповідати, бо я знаю, як діяти з алгоритмом "Маріупольського гарнізону", коли це виходились в полон під певні гарантії, в певній ситуації. Але завжди можна звернутися, бо все-таки ми маємо досвід роботи з Координаційним штабом, з іншими службами, можемо дати певні канали, де росіяни самі публікують військовополонених, яких вони взяли. Тобто ми допомагаємо усім.