31 травня у Житомирі відбулася емоційна й символічна акція на підтримку родин військовополонених та зниклих безвісти. Під гаслом «Діти чекають» учасники пройшли центральними вулицями міста, провели перформанси, автопробіг та мотопробіг, щоб нагадати суспільству і владі про тих, хто досі не повернувся з війни.
Захід розпочався на перехресті вулиць Київської та Покровської. Люди вийшли з фотографіями своїх зниклих або полонених рідних. У руках — портрети чоловіків і жінок у формі, плакати з надписами:
• «Мрію почути голос сина та обійняти»,
• «Сигналь — не мовчи»,
• «Де мій брат?»,
• «Полон вбиває»,
• «Найважча битва — чекати, але я сильний, як тато».
Ці слова не просто протест — це благання, яке лунає з кожної фотографії. Батьки, дружини, діти нагадували: вони продовжують чекати. І не мають права забути.
Далі колона вирушила вулицею Михайлівською до Європейської площі. До житомирян приєдналися родини з Вінницької, Рівненської та Хмельницької областей.
Одним із найемоційніших моментів стали перформанси.
Матері, вбрані в чорне, тримали фотографії щасливих моментів із чоловіками, на яких був напис: «Тут ми ще щасливі». На грудях — наліпки з написом: «Стомилася бути сильною».
Діти тримали таблички з написами:
• «Я боюсь забути голос тата»,
• «Мама» і «Поранений тато» — на крилах за спинами.
Один із перформансів завершився словами з вірша, що стали своєрідною молитвою:
«І на оновленій землі врага не буде супостата,
а буде син, і буде мати,
і буде тато у сім’ї»
До акції долучився і військовий, нещодавно звільнений з полону. Він подякував учасникам за підтримку й наголосив: ця увага — не просто важлива, вона рятівна. Поки суспільство не мовчить, у полоні знають, що їх чекають.
На завершення — автопробіг і вперше — мотопробіг. Байкери з Житомирщини проїхали вулицями міста, приєднавшись до заклику не забувати про тих, кого досі немає поруч.
Ця акція — ще один доказ, що за сухою статистикою зниклих стоять живі історії. І кожна — це біль, який не згасає. Житомир мовчки і голосно нагадав: у війни є не лише фронт, а й тил очікування. І тил — не менш важливий.
Відео дня
