За інформацією: Суспільне Чернігів.
Василь та Ніна Василенки. Суспільне Чернігів
Його дружина Ніна родом із сусідньої Ломанки.
"Дід 75 років тут живе, а я вже 50", — говорить Ніна Василенко.
Стіни їхньої хати завішані вишитими картинами. Останню, каже жінка, вишила понад 20 років тому.
Хліб господиня готує у печі. Магазина у селі немає, продукти сюди не возять. Воду беруть з колодязя. По сусідству — лише покинуті двори.
Покинута хата. Суспільне Чернігів
Вулиця, на якій живуть, має назву Лісова.
Рудого кота, що крутиться у жінки під ногами, подарував один із синів.
"Троє дітей, шестеро онуків, п’ятеро правнуків уже. Нам нічого й не треба, аби війна закінчилась та повернулись діти з війни", — каже Ніна Василенко.
Господарство Василя та Ніни Василенків. Суспільне Чернігів
Подружжя тримає курей, гусей та трьох кролів. Собака Мухтар — за охоронця. Ніна Василенко розповідає, нещодавно врятував курку, відбив у лисиці.
Мухтар. Суспільне Чернігів
Крім подружжя, в селі живе ще одна самотня пенсіонерка та родина з трьох людей — переселенці з Семенівки. Решта будинків на двох вулицях села покинуті. На сільському кладовищі збереглись близько сотні хрестів та надгробків.
"Велике було село. І в кожній хаті — жили. Уже немає нікого", — розповідає Ніна Василенко.
Кладовище у селі. Суспільне Чернігів
"О, то я рада така, що хоч хтось прийшов"
Жінка проводить знімальну групу Суспільного до сусідки, що живе за перехрестям.
"Оце то я — до неї, то вона — до мене. Більше ніхто нікуди не ходить".
Дорогою минають будівлю колишнього магазину.
Ніна Василенко показує, де раніше у них у селі був магазин. Суспільне Чернігів"Я тут торгувала. А тут жив у нас поштар, носив пошту. Тоді пошту як несе бідний, і на плечах, і усяк. А тепер уже що — газету одну виписав, і все", — розповідає дорогою Ніна Василенко.
Валентина Шкурат, до якої прийшли, виходить з двору рідко. Жінка каже:
"О, то я рада така, що хоч хтось прийшов. У цієї (показує на Ніну Василенко, — ред.) — ноги не ходять, я — після інсульту".
Валентина Шкурат. Суспільне Чернігів
Валентина Шкурат прожила в Єршові все життя.
"Ще мій хазяїн жив, йому побудували хату в Жадовому, але я нікуди не схотіла і все. Кажу, їдь, а я нікуди не поїду".
З господарства у жінки кури та старий пес.
"Вона сама нам дзвонить — питає, що привезти"
Валентині Шкурат і родині Василенків продукти, ліки та газети регулярно возить директорка сільгосппідприємства із сусіднього Довжика Світлана Сковородько.
"На що ми їй старці, а вона нас поважає. Ми уже такі, що не знаємо ні дня, ні числа, так вона вже сама дзвонить нам: «Що вам куплять, що вам привезти?»", — розповідає Валентина Шкурат.
Село Єршов. Суспільне Чернігів
Від Єршова до кордону з Росією 27 кілометрів. Село під обстрілами не було, розповідають жінки, а поруч прилітало. Одного разу від вибухової хвилі у будинку Валентини Шкурат потріскалось скло у вікнах. Заклеїла їх липкою лентою.
Тепер, кажуть, до села частіше заходять дикі звірі, ніж люди.
"І кізочки бігають, і свині бігають, і вовки ходять – оце усі наші вони. Вони біжать звідти, де стріляють, і тут вони", — каже Валентина Шкурат.
***
Допоможіть нам стати кращими, розповівши про свій досвід користування сайтом Суспільного. Пройдіть це коротке опитування, воно займе до п'яти хвилин вашого часу. Дякуємо!
