За інформацією: Суспільне Рівне.
Звернення Рівненської обласної ради до Верховної ради щодо можливого запровадження декларування доходів і майна окремих категорій журналістів може суперечити Конституції України та створювати ризики тиску на медіа. Таку думку висловив Суспільному юрист Інституту масової інформації Володимир Зеленчук. За його словами, аналогія між журналістами та депутатами, які подають декларації, є юридично необґрунтованою.
Рівненська обласна рада 6 листопада підтримала звернення до Верховної ради України щодо вдосконалення законодавства у сфері фінансової прозорості медіа. Депутати пропонують опрацювати можливість декларування доходів і майна для журналістів, діяльність яких має «істотний вплив на формування суспільної думки».
Водночас юрист ІМІ Володимир Зеленчук вважає, що така ініціатива не відповідає принципам чинного антикорупційного законодавства та може становити загрозу свободі слова.
Чому журналістів не можна прирівнювати до депутатів
За словами Володимира Зеленчука, Закон України «Про запобігання корупції» передбачає декларування для людей, які здійснюють функції держави або місцевого самоврядування, а також для прирівняних до них категорій.
Юрист пояснив, що підставою для декларування є не сама публічність професії, а повноваження, пов’язані з розпорядженням державними ресурсами:
«Декларація є інструментом контролю за тими, хто має публічну владу або розпоряджається публічними ресурсами. “Четверта влада”, про яку згадують депутати, — метафора, а не правовий статус».
Володимир Зеленчук. ДМФ / Юрко Бєлах
Він також звернув увагу на відмінність між журналістами та депутатами місцевих рад.
«Аналогія з депутатами місцевих рад хибна, адже депутат, хоч і на громадських засадах, але голосує за бюджет, землю і комунальне майно. Підставою для декларування є саме ці повноваження, а не зарплата», — зазначив Володимир Зеленчук.
Юрист нагадав про рішення Конституційного Суду України № 3-р/2019, яким суд визнав неконституційними окремі положення щодо декларування антикорупційних активістів. За його словами, суд визначив межі поширення таких вимог на людей, які не мають владних повноважень.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Чи може декларування журналістів обмежувати свободу слова
Володимир Зеленчук вважає, що запропонований механізм суперечить конституційним гарантіям свободи слова та створює ризики для незалежності журналістики.
Окрему проблему, на його думку, становить критерій «істотного впливу на формування суспільної думки», за яким пропонують визначати журналістів, що мають подавати декларації.
«Критерій “істотного впливу на суспільну думку” не відповідає вимозі правової визначеності. Крім того, держава, яка складає перелік “впливових журналістів», фактично запроваджує їх реєстрацію. Комітет ООН з прав людини визнає таку реєстрацію несумісною зі ст. 19 МПГППСтаття 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права — це фундаментальна міжнародна правова норма, яка гарантує кожній людині абсолютне право мати власні думки без жодного втручання, а також свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї незалежно від кордонів (усно, письмово, через пресу чи мистецтво). Водночас стаття зазначає, що свобода вираження поглядів накладає відповідальність, тому може бути обмежена законом, але виключно заради захисту прав і репутації інших людей, або задля охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моралі суспільства.. Рішення КСУ № 3-р/2019, яким визнано неконституційним декларування антикорупційних активістів через суперечність ст. 32 і 36 Конституції,Статті 32 і 36 Конституції України гарантують захист приватного життя та право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації.Стаття 32 (Право на приватність): Забороняє втручання в особисте і сімейне життя, збір, зберігання та використання конфіденційної інформації про людину без її згоди (крім інтересів національної безпеки чи прав людини), а також гарантує право на судовий захист і спростування недостовірних даних.Стаття 36 (Свобода об’єднання): Гарантує громадянам України право на вільний вступ до політичних партій та громадських організацій для захисту своїх прав і свобод, при цьому членство є добровільним, а всі об’єднання громадян є рівними перед законом. а в нашому випадку — додається ще ст. 34Стаття 34 Конституції України — це базова конституційна норма, яка гарантує кожній людині право на свободу думки, слова та вільне вираження своїх поглядів, включаючи можливість безперешкодно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію у будь-який спосіб. Водночас вона встановлює, що це право не є абсолютним і може бути обмежене законом у виняткових випадках — наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку, або для захисту репутації та прав інших людей.», — зауважив юрист.
Які ризики може створити декларування
За словами Зеленчука, запровадження декларування для окремих категорій журналістів може створити ризики тиску, особливо якщо критерії визначатимуть органи влади:
«Тиск буде ще сильнішим, якщо обов’язок декларування буде вибірковим, а коло осіб визначатиме орган влади на власний розсуд. Тим більше, якщо відсутність декларування буде підставою для кримінальної чи адміністративної відповідальності та перевірки НАЗК, а дані оприлюднюватимуться. За таких умов виникне не те, що “охолоджувальний ефект”, а в цілому невиправний удар по свободі слова в країні».
Він також провів паралель із російським законодавством про «іноагентів», яке зобов’язувало, зокрема, журналістів звітувати про фінанси. Юрист нагадав, що Європейський суд з прав людини у справі Kobaliya v. RussiaСправа «Кобалія та інші проти Росії» (Kobaliya and Others v. Russia) — це прецедентне рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), ухвалене у жовтні 2024 року, яке визнало російське законодавство про «іноземних агентів» таким, що грубо порушує фундаментальні права людини визнав порушення статей 8, 10 і 11Стаття 8 (Право на приватність) захищає особисте життя, житло та таємницю листування. У справі її порушили через таврування людей ярликом «іноагента» та тотальний контроль за їхніми фінансами й побутом.Стаття 10 (Свобода вираження поглядів) гарантує право вільно висловлювати думки та поширювати інформацію без цензури. Порушена через примусове маркування публікацій дисклеймерами, блокування незалежних медіа та штрафи за критику влади.Стаття 11 (Свобода об’єднань) захищає право створювати громадські організації та проводити зібрання. Порушена, оскільки закон заблокував роботу правозахисників, позбавив їх фінансування та дозволив примусово ліквідовувати НУО. Європейської конвенції з прав людини.
Декларування може створити ризики для джерел журналістів
Ще одним можливим наслідком запровадження декларування юрист назвав розкриття інформації про джерела доходів журналістів.
«Головний ризик — розкриття джерел. Перелік платників, подарунків і рахунків фактично показує замовників, партнерів і контакти журналіста. Це зачіпає ст. 25 Закону «Про інформаціюСтаття 25 Закону України «Про інформацію» визначає гарантії діяльності медіа та журналістів, захищаючи їхні професійні права. Вона дозволяє журналістам безперешкодно відвідувати приміщення органів влади, вільно збирати дані, робити аудіо- та відеозаписи, працювати в зонах катастроф або воєнних дій, а також гарантує право на захист таємниці джерел інформації та авторство. Будь-яке перешкоджання цим правам, вилучення техніки чи тиск на журналістів забороняються і тягнуть за собою відповідальність за законом.«, практику ЄСПЛ щодо захисту джерел і ст. 4 EMFAСтаття 4 Європейського акта про свободу медіа (EMFA) закріплює права постачальників медіапослуг і захищає їхню редакційну незалежність від тиску влади. Вона категорично забороняє державам втручатися в редакційну діяльність, впливати на контент чи рішення редакцій, а також суворо обмежує будь-які репресивні заходи проти журналістів. Особливий фокус статті спрямований на безпрецедентний рівень захисту конфіденційності журналістських джерел: державним органам заборонено затримувати медійників, проводити обшуки в офісах чи встановлювати шпигунське програмне забезпечення на їхні цифрові пристрої з метою розкриття джерел, за винятком суворих судових дозволів щодо розслідування тяжких злочинів.. Кримінальне провадження за недостовірну декларацію відкриває шлях до обшуків і вилучення техніки. Збір фінансових даних цілої професії, включно з членами сімей, порушує принцип мінімізації в законодавстві про персональні дані. В умовах війни відкритий реєстр майна журналістів створює ще й прямі безпекові ризики», — пояснив він.
Які механізми прозорості діють у Європі
За словами юриста, в Україні подібний механізм електронного декларування активістів запровадили у 2017 році. Він поширювався також на грантових журналістів-розслідувачів. У 2019 році Конституційний Суд України скасував відповідну норму. Ще до цього Європейський Союз закликав відмовитися від неї, а США називали її «каральною».
«У ЄС підхід інший: ст. 6 EMFAСтаття 6 Європейського акта про свободу медіа (EMFA) встановлює обов’язки постачальників медіапослуг щодо прозорості власності та редакційної незалежності. Вона зобов’язує новинні медіа відкривати користувачам інформацію про своїх кінцевих бенефіціарів, а також щорічно звітувати про державні кошти за рекламу та фінансування від третіх країн. Окрім фінансової прозорості, стаття вимагає впроваджувати внутрішні заходи для гарантування незалежності конкретних рішень журналістів від впливу власників та зобов’язує розкривати потенційні конфлікти інтересів, які можуть вплинути на об’єктивність новин. вимагає від медіа розкривати власників і бенефіціарів, а також обсяги державної реклами та надходжень від органів третіх країн. Норми щодо власників та бенефіціарів вже частково діють, а норми щодо розкриття доходів від державної реклами наразі напрацьовуються в рамках імплементації EMFA. Особисті декларації журналістів там не застосовуються», — розповів Володимир Зеленчук.
Серед негативних прикладів він навів російське законодавство про «іноагентів», угорський закон про громадські організації з іноземним фінансуванням, який скасував Суд ЄС, а також грузинський закон 2024 року.
«Практика ЄС правильно визначає, що допустимим є регулювання прозорості фінансування медіа, а не розкриття відомостей про майно журналістів», — підсумував експерт.
