За інформацією: Суспільне Кропивницький.
Сини Василя Доценка. Фото: Суспільне Кропивницький
Василь Доценко захищав Кіровоградську, Херсонську та Дніпропетровську області. На його думку, для перемоги України потрібно багато зброї.
"А все інше після війни розкажу. Збройні сили — це велика машина: від того, хто картоплю чистить, до того, хто дронами чи хаймарсами керує, до простої піхоти. Усі важливі. Ну, от я був одиниця в цій машині. Україна сама не вистоїть. Україні мають допомогти Німеччина, Польща, США, Канада, Японія. І не стурбованостями й моралізаторством, що, мовляв, у нас корупція, а допомогти стати в стрій разом з нами. Тоді ми перемагаємо".
Після демобілізації Василь Доценко займається будівництвом, яке розпочав ще до війни. Хоче звести будинок для родини.
"Крім мене, ніхто б це не зробив, тому що я з діда-прадіда будівельник. Ми об’єднали всю родину, увесь рід для того, щоб будувати цей будинок. Вкладення робила вся родина. Дідусі, бабусі, тітки, дядьки, просто знайомі, яким подобається ідея".
Майбутній будинок Доценків. Фото: Суспільне Кропивницький
Будинок матиме майданчик для спостереження за зорями. Фото: Суспільне Кропивницький
Будівельні роботи. Фото: Суспільне Кропивницький
Для дітей у будинку Василь Доценко хоче облаштувати майданчик для спостереження за зорями. У будівництві допомагають всі сини. Найменшого звати Велес (Велеслав). Також є Любомир, Ярослав, Володимир і Світозар.
Василь і Ганна Доценки з сином Велесом. Фото: Суспільне Кропивницький
Дружина Ганна Доценко нікуди не виїжджала після вторгнення, бо для родини важлива батьківщина.
"І діти поруч, і перспектива є, і розуміння того, що родина єднається. І взагалі, я вам скажу, це вклад не тільки в родину. Це ще й вклад в громаду, тому що ми на місці створюємо середовище. І також вклад в Україну. Ми будуємо, щоб залишитися тут і продовжити свій рід. Значить, нам ця країна важлива".
