За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Перший ламповий радіоприймач, 2024. Експонатом у краєзнавчому музеї, 2024
Радіо на Хмельниччині спочатку слухали колективно з репродукторів на стовпах у колгоспах, школах та цукрових заводах. Місцеве мовлення після Другої світової війни транслювали ввечері з 20:30 до 21:00, аби люди після робіт у полі могли його слухати.
Про це в етері Українського радіо Хмельницького розповів завідувач відділу публікаційної та науково-видавничої роботи Державного архіву Хмельницької області Юрій Олійник.
Якими були радіоприймачі у 30-40-х роках минулого століття в області?
Оскільки радіопроводові приймачі — це дороговартісна справа, то перше радіо слухали колективно через репродуктори. Обов'язковою умовою до війни було, щоб всі державні установи мали репродуктори: школи, дитячі садочки, хати-читальні, колективні господарства та машинно-тракторні станції. Репродуктор розташовували на дерев'яних стовпах на території школи чи колгоспу біля контори. Працівники збиралися там, де знаходився репродуктор, коли диктор розповідав якісь новини. Індивідуальних радіоточок було мало, тому що індивідуальні радіоточки потребували певних лампових радіоприймачів, а їх промисловість виготовляла в обмеженій кількості. До того ж в 30-х роках, вже перед самою війною, працівники НКВС масово вилучали всі радіоприймачі для того, щоб населення не могло слухати хвилі інших країн.
Під час Другої світової війни мережу радіо у нас було зруйновано. Коли почалася відбудова?
Відбудова радіо розпочалася одразу в 1944 році, після вигнання нацистів. В області було відновлено обласне радіомовлення з певним штатом працівників. Обласне радіомовлення знаходилося у Проскурові. Були ще районні структури, які підпорядковувались обласному радіомовленню. У 1946 році, як стверджують архівні документи, у нас діяли дев'ять районних відділів радіо, пізніше було створено ще два. Зокрема у таких районах, як Михайлівському, Солобковецькому, Ярмолинецькому, Віньковецькому, Ізяславському, Полонному.
Про що тоді розповідали в радіоетері?
Населення Хмельницької області, тоді це була Кам'янець-Подільська область, слухало, як правило, радіо республіканське. Вже потім йшло місцеве мовлення, а далі районне радіо. Республіканське звучало через репродуктори близько 11 годин. Обласне радіо також мало певні години ефіру. В нашій області ефір був з 19:30 до 20:00. Але вона переважно була сільськогосподарська. Весною, літом, восени працівники перебували на польових роботах і радіо вони не мали можливості слухати. Тому рішення обласного комітету партії було перенести ефіри з 19:30 на 20:30. Це рішення відправили в Київ і там дали дозвіл перейти на інший графік. Всі програми затверджувалися у відповідних партійних структурах обласного і навіть столичного рівня. Тільки з їх штампом дозволу – "Випуск у світ дозволяється" програми могли транслюватися. Насамперед це були новини. Далі були обов'язково рубрики "З досвіду агрономів" та "Передові люди колгоспу", де ділилися досвідом трактористи, промисловці. Крім того, ще виходили в ефір рубрики, які стосувалися культури. На українському радіо було досить багато музики. Радіослухачі мали можливість слухати спектаклі, які звучали у столичних театрах. Історики підрахували, що в ефірі українського радіо тоді звучало близько 40-50% української музики.
Журнал ведення радіоефіру у 1946. Хмельницький обласний архів, листопад 2024
Хто працював на радіо в 40-х роках, чи були професійні журналісти?
Оскільки радіо було структурою ідеологічною, то штат підбирався досить ретельно. Як правило, це були кандидати на посаду, які мали партійну освіту або працювали в партійних органах. Приходили влаштовуватися на роботу люди, які мали певні здібності або проходили вже роботу у місцевих газетах. У нас в архіві зберігаються заяви людей, які працювали вчителями, а потім просили зарахувати їх диктором на радіо у місті Кам'янці-Подільському чи на обласне радіо.
Як далі відбувалася радіофікація області?
Мережа проводового радіо розвивалася дуже активно, але з часом почалися проблеми з відсутністю ізоляторів та стовпів. Було прийняте рішення, щоб лінії прикріпляли відповідно до електричних ліній і це значно б здешевило процес. Також ухвалили рішення, щоб значну частку коштів на радіофікацію брали на себе колгоспи. Радіофікацією займався обласний радіокомітет і надійшли вказівки, щоб такі величезні підприємства, як цукрові заводи, машинобудівні заводи, мали можливість проводити радіофікацію за свої кошти. Це були так звані позавідомчі радіостанції. На початку 1946 року в області їх було вісім, а на початок 50-х років стало 69. Всі цукрові заводи, а в нас їх було близько 15, всі були радіофіковані. Також були радіофіковані торфорозробні підприємства, яких в області було багато. Маємо документи, як у 1947 році приїжджала перевірка на Деражнянську торфорозробну дільницю і працівники поскаржилися, що в них є гучномовець та радіо, але нема підсилювача, внаслідок чого погано чути інформацію республіканського радіо та місцевого. Таких ситуацій було чимало. Проблему намагалися вирішувати через вдосконалення радіопередавачів, закуповували кращі репродуктори. Повної радіофікації області досягли на початку 70-років минулого століття.
