За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Олексій Ружиненко. Архів Олексія Ружиненка
Прикордонник, строковик Олексій Ружиненко потрапив у російський полон близько 5 ранку 24 лютого 2022 року на КПВВ Контрольний пункт в'їзду-виїзду"Чонгар". Коли по всій країні лунала повітряна тривога і перші вибухи, Олексій був одним із перших, хто бачив, як важка російська техніка прямує з окупованого Криму на територію материкової України. У полон він потрапив, коли йому було 19 років.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
"Коли нас вже поклали на землю, в бік нашого КПВВ рухалися дві цивільні автівки. По одній з них або з БТРа, або з кулемета росіяни пустили чергу. В автівці щось задимілося, але вона розвернулася і поїхала назад. З другою сталося те саме, по ній теж пустили чергу, але вона залишилася на місці", — це один зі спогадів Олексія Ружиненка про початок російського вторгнення.
Повномасштабне вторгнення в Україну Російська Федерація розпочала рівно 1000 днів тому. Те, як російська військова техніка перетинає адміністративний пункт пропуску КПВВ "Чонгар" з боку окупованого Криму, бачив на власні очі. В перші години 24-го лютого, потрапив в полон разом з іншими прикордонниками. Пригадує, на годиннику було близько 5 ранку. Олексій відтворює початок вторгнення в хронологічному порядку.
Перші ознаки того, що російські війська перетнуть адміністративну межу з боку Криму з’явилися о 22 ночі 23-го лютого 2022 року, — згадує прикордонник.
"В той час на пункті пропуску "Джанкой" (мова про російський пункт пропуску з боку окупованого Криму – ред.) вимкнули світло. Приблизно о 23-й було чути шум військової техніки. Нам передавали інформацію з вишки про рух “градів”, танків, бронемашин у наш бік. Близько 1-ї години до нас приїхав майор, вони з лейтенантом пішли на міст, подивився обстановку й за 5 хвилин поїхали. Приблизно о 3:55 до нас підлетів ворожий дрон, завис над нами десь на хвилину. Наші хлопці побачили, почали кричати, що там дрон. Направили на нього автомати: думали або вистрілити, або просто налякати. Дрон полетів назад, в бік Криму. Буквально через секунд тридцять ми побачили спалах, а потім полетіли “гради”. Нам дали команду спустится в бліндаж. Масований обстріл закінчився хвилин через 40, деякі міни ще летіли. Потім лейтенанту подзвонили, сказали, що за нами пришлють автобус для евакуації", — розповідає Олексій Ружиненко.
КПВВ “Чонгар”. Російська військова техніка заходить на материкову Україну 24 лютого 2022 року. ДПСУ
Вийшовши з укриття, прикордонники побачили за кількасот метрів від себе бронеавтомобіль, схожий на український "Козак". Там же були військові, які стріляли по колоні російської техніки, що рухалася з Криму. Прикордонники підійшли до них, впевнені, що це свої. Зрозуміли, що щось не так, каже Олексій, побачивши незнайому військову форму і пов’язки білого та червоного кольорів на руках. "А так це ж … хо*ли", – почули вони крики російською і військові в незнайомій формі поклали прикордонників на асфальт: роззброїли, забрали автомати і броню, шукали гранати. "Які гранати? Ми їх у руках, навіть, не тримали", — додає Ружиненко.
Олексій Ружиненко на Чонгарі. Архів Олексія Ружиненка
Олексій розповідає, що перед 24 лютого 2022 року, вони проходили тренування раз чи двічі:
"Ми отримали зброю, нас вивезли на пункт пропуску, ми зайняли позиції: де стрілок, де гранатометник, хвилин 10-15 постояли, зібралися і поїхали назад. Тобто якихось серйозних навчань у нас не було. Ближче до початку війни ми десь за тиждень почали ходити щодня в бронежилетах, касках, з автоматами. Правда, не отримали патронів, просто автомати були при собі. Я навіть не вірив, що почнеться вторгнення", — говорить Ружиненко і додає, що 24 лютого у них була стрілецька зброя і одна БМП.
Олексій Ружиненко. Архів Олексія Ружиненка
Олексій детально описує обстановку, що панувала в перші години вторгнення: кінець зими, сильний холод, темрява і абсолютне нерозуміння ситуації.
"Я досі не розумію, чому російські військові стріляли по своїй же колоні. Це така була на той момент страшна ситуація. Можливо, там, я не знаю, якісь обкурені були, або просто темно було. Вони самі не могли зрозуміти, що вони роблять і куди вони стріляють. Вони думали, що ми знаходимося десь по центру КПВВ і стріляли туди. В нас була інформація, наприклад, що в першу годину вони свій же танк підбили", — каже військовий.
Олексій потрапив у полон разом із близько 20-ма прикордонниками. Спочатку російські військові вишукували їх в три колони, провели їх метрів 30 і знову поклали на землю, а потім завантажили в «КАМАЗ» і привезли в Джанкой. Спочатку в напівзруйновану ферму, а пізніше – в гуртожиток. Їх тримали на другому поверсі, а на третьому, за словами Олексія, жили місцеві: "Здається, там жили діти. Ми чули крики, сміх, а на другому поверсі нас охороняли російські прикордонники".
Після цього полонених перевезли в Сімферополь, там прямо з аеродрому — в Росію. Спочатку, каже прикордонник, імовірно, до Курської області. Потім у Шебекино, Старий Оскол, Валуйки і колонію №4 в Олексіївці Бєлгородської області.
"Коли нас там викликали на допити, то пропонували переходити на їхній бік: “Переходь до нас, будеш служити в російській армії, вона – найсильніша”. Про Україну говорили, що там люди виїжджають, приблизно із 40 мільйонів українців залишилось 20-25. Казали, що всі йдуть на війну, точніше не добровільно йдуть, а їх виловлюють і відправляють на м'ясо. Говорили, що вони вже підходять до Львова, Вінниці, Хмельницького, просто перераховували ті міста, що вони знають. Приблизно 5 місяців ми пробули без жодної реальної інформації. А потім до нас завезли нових українських полонених, цивільних і військових. І тоді вони розповіли про реальний стан речей", — розповідає Олексій.
Олексій Ружиненко. Архів Олексія Ружиненка
Після 2 років і 4 місяців полону, Ружиненка повернули в Україну під час обміну 17 липня цього року. Тоді, за сприяння Об’єднаних Арабських Еміратів, Україна звільнила 95 захисників.
"16 липня нас вивели на роботу, в полоні ми також працювали. До мене підійшов хлопець, його звати Костя. І каже: “Льоха, уяви мені наснився сон, що тобі прийшов лист з дому, тобі мама написала, що ти тримайся, скоро будеш вдома. Ми прийшли з роботи, вже дали відбій і, буквально, через кілька хвилин назвали прізвища трьох людей, в тому числі і моє", – згадує Олексій. Їм наказали збирати речі і виходити."Спочатку ми подумали, що будуть перевозити в іншу колонію. Не хотілося, бо, коли перевозять в іншу колонію, на “прийомці” починають сильно бити. Нам видали наш український піксель, ми переодягнулися, потім поїхали в ще одну колонію, де забрали військовополоненого. Одягнули мішки на голову і повезли до кордону. На самому кордоні до нас зайшла Москалькова (російська омбудсменка Тетяна Москалькова – ред.), сказала, що в нас є можливість відмовитися від обміну та залишитися в РФ. Говорила, що як тільки нас обміняють, буквально через годину, не давши поговорити з рідними, дадуть в руки автомати і знову відправлять на війну. Ніхто не погодився залишитися в РФ”, — розповідає колишній військовополонений і згадує, як побачив тих, на кого поміняли наших військових.“Коли нас привезли на пункт пропуску, я побачив військових на яких нас міняли: деякі з бородами, чисті, відгодовані в попраному одязі. І ми: в мене футболка порвана, речі в крові, черевик один великий один маленький. Словом, як бомжі».
Одразу після повернення, Олексій зателефонував на єдиний номер, який пам’ятав, – батькові. Попросив передати слухавку мамі, щоб привітати. У той день в неї був день народження. Пізніше, на День Незалежності, обміняли ще частину його побратимів і тоді вже він приїхав до них у шпиталь. Після реабілітації Олексій проходить військово-лікарську комісію і планує піти на службу до Національної поліції.
Олексій Ружиненко. Архів Олексія Ружиненка
Родом Олексій з Кіровоградщини, з селища Карлівка. Коли розпочалася Революція Гідності, а потім війна в 2014-му, йому було 12-ть. Вже тоді він замислився над тим, що хоче бути військовим. Чекав закінчення школи, щоб вступити до Військового інституту танкових військ, але не склав всі іспити. У військкоматі йому дали вибір – Нацгвардія або Державна прикордонна служба. Ружиненко обрав друге: "Я обрав прикордонну службу, дивився фільми про прикордонників, так красиво все. Зелені берети, служба в горах, чудові краєвиди. І десь далеко від дому. Я спочатку дуже хотів служити далеко від дому. А зараз розумію, що мій вибір тоді був неправильний. Вдома – найкраще", – каже Олексій.
У прикордонних військах він прослужив близько одинадцяти місяців, три з яких на КПВВ "Чонгар".
В’їзд у селище Карлівка, Кіровоградська область. Суспільне Крим/Олександра Єфименко
