“Воля дана нам Богом, а свободу треба виборювати у бою”: історія бійця з Тернопільщини Віктора Пасічника

За інформацією: Суспільне Тернопіль.

Фото з особистого архіву Віктора Пасічника

Військовий з Тернопільщини Віктор Пасічник із позивним "Ведмідь" пішов на війну в 2014 році. Після АТО працював за кордоном, а коли почалося повномасштабне вторгнення, знову взяв зброю до рук. Зараз Віктор боєць 67-ої окремої механізованої бригади. Йому 30 і він вірить у перемогу України.

У мене не було такого, щоб приймати якесь рішення – йти чи не йти

Віктор Пасічник родом із Саранчуківської громади. Чоловік розповідає, коли в 2014 році розпочалася війна, був студентом — навчався в Тернопільському технічному університеті на інженера-механіка. Проте, каже, не роздумуючи пішов на фронт добровольцем. Тоді Віктору був 21 рік.

"Війна з росіянами триває вже давно. З самого малечку відчував, що народжений бути воїном, народжений відстоювати честь народу та цілісність держави. Тому на війну пішов, як тільки вона почалася у фізичному її вигляді".

Віктор Пасічник на фронті у 2014 році. Фото з особистого архіву Віктора Пасічника

Під час АТО "Ведмідь" воював до 2016 року. За цей час був у боях біля Савур-Могили на Донеччині, населених пунктах Карлівка, Піски, Тоненьке, Водяне. Також разом із побратимами мали завдання підсилювати інші підрозділи в селищі Станиця Луганська. У своєму виборі захищати державу ніколи не сумнівався.

"У мене не було такого, щоб приймати якесь рішення — йти чи не йти. Я знав, що буде війна і я піду. Я більше очікував готовності, аніж рішення. Тому рішення не приймалося, воно було прийняте ще десь давним-давно, коли тільки формувався мій характер".

"Це обов’язок. Обов’язок патріота, націоналіста, людини, яка є козаком, нащадком козака".

Віктор Пасічник. Фото з особистого архіву Віктора Пасічника

Потім Віктор працював за кордоном. Каже, об’їздив майже всю Європу, остання робота була в Бельгії. Перед початком повномасштабної війни повернувся додому у відпустку. Тоді, каже, зрозумів, що розпочнеться повномасштабне вторгнення Росії в Україну. І після 24 лютого чоловік знову взяв зброю до рук. Боєць каже, війна в 2014 році та зараз суттєво відрізняються, тому не завжди досвід допомагає в бою.

"Сказати, що в мене був військовий досвід до війни, то це трохи неправильно. Є різні війни, на яких один досвід можна й не вважати досвідом. Тому досвід користування зброєю був і досвід перебування в умовах, де тебе можна вбити, теж. Але сказати, що цей досвід є серйозним у війні з росіянами, не можу, бо коли вони розпочали повномасштабне вторгнення і зайшли, досвід трішечки не той був насправді. Ніхто ніколи не воював і ми ніколи не воювали проти такої сильної армії, проти регулярної армії, тому досвід завжди здобувається в бою і він може тільки збільшуватися".

Військовий Віктор Пасічник. Фото з особистого архіву Віктора ПасічникаКожен метр нашої землі дається дуже важко

Після повномасштабної війни Віктор долучився до 67-ої окремої механізованої бригади Добровольчого українського корпусу "Правий сектор". Там воює і зараз. У роті вогневої підтримки батальйону імені Тараса Бобанича "Ведмідь" виконує обов’язки кулеметника. Каже, за час повномасштабної війни звільняв Київщину, Чернігівщину, зокрема воювали за Новий Биків — село, яке росіяни окупували в березні 2022 року. Потім Віктор брав участь у боях за Харківщину, а також воював у Серебрянському лісі на межі Донецької та Луганської областей.

"Легких напрямків немає. Усі напрямки важкі, якщо дійсно бригада задіяна на нормальній ділянці фронту".

"На кожній ділянці є втрати, на кожній ділянці є свої труднощі, тому кожна ділянка вважається важкою. Кожен метр нашої землі дається дуже важко, бо все таки ми воюємо з регулярною армією, в якої ще не було досвіду в інших сильніших за нас держав у воєнному напрямку. Кожен напрямок важкий ще тому, що є боязнь втратити побратимів, боязнь втратити той клаптик землі".

Боєць з позивним “Ведмідь”. Фото: Катерина Драпʼята

На запитання заради чого воює, боєць відповідає так:

"Я воюю заради того, щоб знищити російську імперію та росіян з лиця землі. Це наш обов’язок, даний нам нашими нащадками, козаками. Тому я воюю не заради чогось, а продовжую справу, яку робили наші предки. Я продовжую святу війну всіх патріотів, які виборювали нашу незалежність до сучасної війни. Тому я хочу, щоб більше ніколи ноги росіян і взагалі ноги будь-якого загарбника не було на нашій, Богом даній, землі".

Перемога — це позбутися того "русского мира" як і в державі, так і всередині кожного з нас

"Нашу перемогу бачу вже, оскільки ми зубами вигризаємо кожен клаптик нашої землі. Ми боремось за кожну людину, яку вони образили чи вбили. Перемога є не тільки у вигляді закінчення війни й прийнятті якогось розумного рішення. Перемога — це позбутися того "русского мира" як і в державі, так і всередині кожного з нас. Зрозуміти, хто це є і постаратися будь-яким способом не мати нічого спільного з ними і зробити так, щоб інші люди це знали".

"Основне завдання цієї війни — вигнати росіян із нашої землі, відновити наші кордони. Помститися за кожного Героя, який загинув у цій війні. І зробити так, щоб вони більше ніколи не мали ні найменшого бажання зазіхнути на нашу цілісність".

Військовий “Ведмідь” з побратимом. Фото з особистого архіву Віктора Пасічника

"Ведмідь" каже, вірить в нашу перемогу.

"Я ні на мить не сумніваюся у перемозі України. Я вірю, що ми вже перемогли, навіть якщо це не буде так. Оскільки ми показали світові, хто ми є, показали ворогу, що ми вміємо постояти за себе. Я бачу, як у кожного свідомого українця відбулася українізація. Тому я не сумніваюся в нашій перемозі. Якби я це робив, то для чого тоді продовжувати боротьбу?".

Додає сили те, що хочеться пожити в тій Україні, яку ми маємо побудувати"У складних ситуаціях підтримувати бойовий дух допомагає віра в те, що ми робимо дійсно святу справу і ми є господарями на своїй землі".

"Віра в те, що побачу ту державу, про яку мріє кожен патріот. Віра в те, що ми зможемо подолати орду. І хочеться подивитися на це все зі сторони, не обтяжуючи себе військовими діями, подивитися на квітучу Україну. Ту, якою вона має бути. Ну і звісно піднімають дух побратими, люди, які поруч, люди, які подають тобі зброю, підвозять харчі, боєприпаси. Люди, які моляться, які ходять до церкви, просячи Бога, щоб ми виграли, одужали та повернулися додому живими. Ще додає сили те, що хочеться пожити в тій Україні, яку ми маємо побудувати".

Боєць Віктор Пасічник. Фото: Катерина Драпʼята

Вдома на Віктора чекають рідні. Боєць розповідає, їхня підтримка додає сил. Також, каже, відчуває підтримку кожного українця, який робить свій внесок у перемогу.

"Нас підтримує український народ і це головне напевно. Нас підтримує цілий світ, окрім тих людей, які не вміють фільтрувати інформацію. Нас підтримують рідні. Нас підтримує командування, медики, волонтери. Всі разом прямуємо до перемоги і всі разом ми є сила. Тому підтримки вистачає. Долучайтеся, підтримуйте нас ще більше, а ми зробимо справу так, як має бути".

Віктор з побратимами. Фото з особистого архіву Віктора Пасічника

Нещодавно Віктора Пасічника нагородили орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Чоловік каже, це командна заслуга.

"Нагорода для мене є перш за все доказом того, що наших хлопців бачать вище, що наше командування і наш президент може нагородити напряму орденом. Але насправді орден — це не відзнака конкретної людини, конкретно мене. Тому що сам ти нічого не зробиш, це заслуга всіх моїх командирів, це заслуга, перш за все, тих, хто поруч, тих, хто робить свою роботу в тилу. Це командна робота. Просто так співпало, що саму пряму дію виконую я. Насправді це заслуга всіх, хто зі мною близький, допомагає словом і ділом".

Боєць з позивним “Ведмідь” на фронті. Фото з особистого архіву Віктора ПасічникаВоля дана нам Богом, а свободу треба виборювати у бою

"Воля для мене — це те, що дано нам Богом. Коли ніхто не вказує тобі, як жити на цьому світі, крім Божих заповідей і законів, законів людських і державних. А якщо по-філософському дивитися на волю, то це те, що має бути в кожного, її важко описати, але коли її в тебе забирають, ти це відчуваєш".

Новини України